Головна Цікаво Результати декомунізації по-шацьки, або Чапаєв – не наш герой

Результати декомунізації по-шацьки, або Чапаєв – не наш герой

1350

В Україні триває процес де­комунізації відповідно до Закону України «Про засудження кому­ністичного та націонал-соці­аліс­тичного (нацистського) тоталі­та­р­них режимів і заборону пропа­ганди їх символіки». Сільські ра­ди Шацького району буквально на перших після виборів (25 жовтня 2015 року – Авт.) сесіях при­йняли рішення про перейме­ну­вання вулиць з більшовицько-комуністичними назвами. В селі Піща вулиця Леніна стала Цен­тра­льною, в селі Пульмо ву­лиця Калініна – Незалежності, у Прип’яті перейменовано аж дві вулиці: Радянську – на Цен­тра­льну, Комсомольську – на Бере­зів­ську. У селі Пулемець не пов­важали за необхідне змінити наз­ву вулиці Жовтнева, хоча всі прекрасно розуміють, що по­хо­дить вона не від назви другого місяця осені, а від Жовтневого перевороту 1917 року. У Світязі також залишили назви Ра­дян­ська, Жовтнева, Комсомо­ль­ська. На думку депутатів, назва «Радянська» походить від не­вин­ного і повсякденного слова «Рада» (адміністративно-тери­то­ріальна одиниця). Тюрми народів – Радянського Союзу – світязькі обранці громади вза­галі до уваги не взяли. Хоча убивчі наслідки радянської по­літики – русифікації, пригні­чен­ня національної самобутності, голодоморів, політичних реп­ре­сій і, зрештою, окупації час­тини території України й війни в наші дні – донині терзають слаб­ку і знекровлену державу.

В Самійличівській та Ростанській сільських радах кому­ніс­тичні назви вулиць відсутні, тому відповідно й переймено­вувати не було що. У Шацькій селищній раді давно немає ву­лиць Леніна, Комсомольська, Радянської Армії, утім, досі рі­жуть слух інші – Жовтнева, 17 Вересня та Чапаєва. Для при­кладу, вули­цю Чапаєва деякі шацькі депу­та­ти не те що не спішать пере­йме­новувати, а палко захи­щають, називаючи її історією.

Хочеться запитати: чиєю істо­рією? Українською, волин­ською?..

Після того, як сучасні дос­лід­ники історії зобразили істин­ну картину подвигів ком­дива, канонізованого радян­ською пропагандою у фільмі «Чапаєв» та однойменному ро­мані Дмит­ра Фурманова, його життя вже не здається таким ле­ген­дар­ним. Головними воро­гами Чапа­єва були уральські козаки, які лише прагнули збе­регти свої внутрішні порядки, тому і не ви­з­­навали влади ко­му­ністів. Ка­­ральні загони чер­во­но­ар­мійців під проводом Ча­паєва, здій­сню­ючи «розкур­ку­лення по-ураль­ськи», грабу­ва­ли будинки ко­за­ків (не гребу­вали жіночою бі­лизною і дитя­чими іграш­ка­ми!), забирали уро­жай, ґвалту­вали та вбивали жінок. «Леге­н­дар­ний» наказу­вав не брати в по­лон жодного ко­зачка. «Всіх, – казав він, – кінчати падлюк».

Така от «наша» історія. Її й будемо розповідати своїм ді­тям і внукам, коли ті запи­та­ють, чиїм же іменем названа їхня вулиця? 

А тепер трохи фактів про іншу дату. Якби не було її в істо­рії України, може, й держава на­ша не пожинала зараз таких гірких плодів занепаду і не було б загрози втрати незалежності. 17 вересня 1939 року радянські війська без оголошення війни перейшли польський кордон і за 12 днів майже без опору зай­няли Галичину і Західну Волинь (все робилося відповідно до таємного протоколу Молотова-Ріббентропа, підписаного між СРСР та Німеччиною). Радян­ський Союз офіційно виправ­довував свою агресію необхід­ністю «надати допомогу україн­цям перед навислою загро­зою». Ту «допомогу» західні укра­їнці відчули дуже скоро, бо радянізація зачепила всі сфери їхнього життя. Була заборонена діяльність усіх українських пар­тій, закривалися товариства, установи, переслідувалися та фізично знищувалися українські патріоти та громадські діячі. Одночасно проходила велико­масштабна масова депортація населення краю, що супровод­жувалася справжнім гено­цидом.

Страшні втрати, які понесли українці в результаті радян­сь­кого вторгнення, не можна ви­правдати нічим. Таку дату, як 17 вересня 1939-го, потрібно пам’ятати, бо це наш біль, наша спільна трагедія. Однак не має­мо морального права залишати її в топонімічних назвах. Якщо органи місцевого самовряду­ван­ня під різними приводами від­мовляються виконувати закон про декомунізацію і переймено­вувати вулиці, це згодом за них зробить обласна влада. Але дасть їм свої назви, ігноруючи думку місцевих жителів.

Замість епілогу. Через дея­кий час після початку радян­сь­кого терору зародився потуж­ний рух опору – Українська Пов­станська Армія – як відпо­відь на радянсько-німецьку окупацію. Що ми знаємо про подвиги лісових воїнів, які в ті часи розгортали збройну бо­ротьбу на Волині? Чи відомі пересічним громадянам їхні імена – справжніх героїв, для яких Україна була понад усе? На громадських обговореннях люди мають дискутувати про увічнення в назві вулиці імені того чи іншого захисника Укра­їни, видатного митця чи нау­ковця, а не про лояльність до зна­ві­снілого в своїй жорстокості більшовика Чапаєва.

Мирослава ЦЮП’ЯХ.