Головна Духовне Живу, тому що вірю…

Живу, тому що вірю…

1184

Пам’ятати про себе, про те, чого насправді хочеш, – це один із способів на шляху до кращого життя. Так, ми хочемо краще жити, зі смаком одягатися, добре їсти, гарно відпочивати, мати хорошу роботу, багато друзів, пишатись своєю родиною. Нами керує надія на краще, але ми забуваємо про духовний світ. Не можна втра­чати доброту, милосердя, любов, віру. Не можна бути байдужими, коли в світі стільки горя, біди.

«Якщо ти байдужий до страждань інших, ти не заслуговуєш на звання людини» (Сааді – перський поет ХІІІ ст.).

Що ми відчуваємо, на що ми сподіваємось у весняні дні Ве­ликого посту? Чи змінились ми, наше ставлення до людей? Адже наша мета – духовно підго­туватись до зустрічі Великодня. Треба знати, що під час посту церква радить після молитви присвятити деякий час молитовним роздумам. Я ж хочу поділитись своїми думками і з вами, любі читачі, щоб наші душі не зачерствіли в постійних турботах і проб­лемах. Нам здається, що життя наше таке одноманітне і сіре. Причина цього ще й у тому, що сьогодні багато з нас намагаються жити так, як жили вчора. А це не­правильно, бо життя потребує постійного руху вперед, не можна жити вчорашнім днем.

Жити правдою, отримувати позитивні враження, жити далі в цей надзвичайний час – це важливо. Але головне – не втрачати себе, свою гідність, людяність, простоту. І тоді ми не будемо самотніми. Ніколи не треба забувати, що є куди більше завдання – полюбити ближнього свого так, як Бог полюбив нас такими, якими ми є: різними за вдачею, характером, вродою, ставленням до життя. Живіть з радістю, живіть з задоволенням! Повірте, щаслива людина потрібна всім! Для всіх вона мудра, цікава, красива, віддана, турботлива. Істина завжди була і є одна – бути людиною в будь-яких обставинах. Найтяжче – не відчувати біль­ше любові, надії, віри, а ще гірше знати, що друзі тебе зрадили і стали просто знайомими, зневіритись у тому, що вірив, а це набагато гірше, ніж загубити гроші чи захворіти. Кожен з нас відчував стан, коли «болить» і «плаче» душа. Ми тоді шукаємо відповіді на запитання: чому це сталось зі мною? Чому прий­шла у дім біда, коли її не чекали? Чому? Чому? Це відомо одному Богу. Головне, не залишитись наодинці зі своїми проблемами. Добре, якщо є кому повідати про свої проблеми, переживання. Зус­трічаючись і спілкуючись із людьми на різні теми, дивуюсь, що люди часто жалкують про одно­манітність клопотів. Але ще є радість і добро, крім ночі, є день, а після затяжної зими завжди приходить весна, яка обов’язково приносить радість, про­буд­ження. Ще і ще раз пе­реконуюсь в тому, що ми прийшли у цей світ, на цю землю, в це життя не для того, щоб жалітись, сумувати, плакати і нудьгувати, ображати, зневірюватись і гніватись, а для того, щоб жити і радіти, бути щасливими. Не бійтесь радіти життю, не бій­теся сміятись, не бійтесь стати і бути щасливими саме зараз, щоб потім не було пізно. Головне – знати, чого ти хочеш в цьому житті, до якої мети ідеш, бо, як писав Бальзак, щоб дійти до мети – треба просто іти. І тоді ти отримаєш купу емоцій, пе­реживань, невдач і перемог. А ще важливо зробити інший вибір – це шлях прощення і доброти, де немає місця брехні, ненависті, злості, заздрощам. Потрібно жити з вірою в серці, з любов’ю до рідних, повагою до інших. Тільки Бог знає, що ми сильні, і Він нас не зрадить. Запам’ятайте, зрозумійте: неможливо забути образи, якщо будете говорити про них весь час. Не слід переживати цей біль знову і знову. І в ці дні Великого посту постарайтесь якнай­швидше відкинути все негативне, тоді в душі запанує спокій і любов. Погляньте навколо – поруч з нами живуть люди, які потребують доброго людського слова, зустрічі з вами. Нам не вистачає часу на простий телефонний дзвінок, ми постійно кудись поспішаємо. Тепер, саме тепер подаруйте людям щасливі моменти, а головне – віру в те, що вони комусь потрібні. Зробіть це!

Ми всі, люди з великою жагою до життя, сильні духом і не самотні, повинні знати, що навіть маючи найстрашнішу хворобу, потрібно проявляти волю до життя і не здаватись. Та без мо­лит­ви, без віри не допоможе навіть Господь! Відкиньте погані думки, тяжкі спогади, зніміть тягар з душі під час сповіді, соборування. Ваша душа заспіває і все навколо стане кращим. І, як ролик кінострічки, кадр за кадром прокрутіть життя. А в ньому ви побачите багато хорошого: дитинство і юність, роботу, поїздки, відпочинок, знайомство, сім’ю – все це було тільки з вами. Та па­м’ятайте,  що добрі і хороші думки лікують! А в нашому серці не повинно бути місця для егоїзму, коли ми молимося «Отче наш».

Хочеться прокричати для всіх такі актуальні і мудрі слова М. Островського «Зумій жити й тоді, коли життя стає нестерпним, зроби його корисним для інших». Нехай всім наш Господь дасть розум духовний, щоб чинити все розумно і виважено, не кривдити, не ображати, а постійно промовляти слова молитви «Дай нам, Боже, здоров’я духовне і фізичне, спокій душі …! В доброму здоров’ї зустріти п’яту суботу посту – день Похвали Пресвятої Богородиці, святкування в честь Божої Матері. Ми прославляємо її, просимо захисту і милості. Приносимо дяку Пресвятій Богородиці за те, що дає нам гідне життя і щастя, можливість ростити і виховувати дітей, радіти внукам. Знайте, що щасливими можна бути в будь-якому віці, тільки треба вірити і жити з задоволенням, робити добро і не розчаровуватись. Все буде добре! Мені хочеться, щоб кожен для себе зрозумів, що тяжкі часи не вічні – вічні сильні люди. Нам залишається лише вчитись бути мужніми і щасливими. Хай щастить вам, люди добрі!

З повагою Галина Цвид, с. Світязь.