Головна Економіка Гойда, як море, Світязь хвилю синю…

Гойда, як море, Світязь хвилю синю…

2269

Про нашу блакитну перлину, одне з семи природних чудес України – озеро Світязь – писа­но-переписано в друкованих ЗМІ та інтернет-виданнях. Фо­тографи-професіонали увічнили його на своїх світлинах, ху­дож­ники – на полотнах. Учасники мистецького проекту відомого на Волині діяча культури Ген­надія Сарапіна «Політ над Сві­тязем» творять унікальну ко­лек­цію картин з мальовничими краєвидами краю, зокрема й озерними. Впродовж століть за­гадковий красень Світязь нади­хає письменників і поетів на на­пи­сання літературних шедеврів. Чого лише вартий роман Віктора Лазарука «Світязь», поезія Ва­силя Гея, Петра Маха, Олек­сандра Богачука. А хто з нас не знає гімну Волині, автори якого Анатолій Пашкевич і Дмитро Лу­ценко вилили в пісні своє за­хоплення Світязем:

Гойда, як море, Світязь хвилю синю, зовуся я красунею Волинню…

Звучить крізь роки, десятиліття і ще звучатиме в віках голос неперевершеної Ліни Костенко:

Я  хочу  на  озеро  Світязь, в  туман  таємничих  лісів. Воно  ме­ні  виникло  звідкись, у  нього  сто  сот  голосів. Воно  мені  сві­­тить  і  світить, таке  воно  в  світі  одне. Я  Світязь,  я  Сві­тязь,  я  Сві­тязь! Невже  ти  не  чуєш  мене?!

Альманах Волинської обласної організації Національної Спілки письменників України має назву «Світязь»; естрадний дует, відо­мий в Україні і за кордоном – «Світязь»; міжнародний студентський фестиваль естрадної пісні – «На хвилях Світязя»… Мимоволі виникає думка, що той, хто хоча б раз побував на диво-озері (а таких, напевно, уже чимало не лише в Україні, а й у Східній Європі), назавжди потрапляє в тенета його чар і загадкової краси, у світ його таємничих легенд. Дехто з відомих людей, які увіковічнили Світязь в мистецтві і літературі, побували на озері всього один чи два рази. Ми ж можемо милуватися ним мало не щодня: лагідним у сонячну літню днину, сердитим і небезпечним під час буревію, восени – синьооким, гідним пензля художника; під кригою – сонним і мовчазним. Ми, що живемо біля Світязя, любимо його у всяку пору року і за будь-якої погоди. Відпочивальникам же до вподоби літній Світязь, коли за декілька хвилин можна дістатися човном до легендарного острова космонавтів, коли вода тепла, як чай, і крізь її товщу проглядається піщане дно з рибками. Коли до послуг любителів активного відпочинку – катамарани, водні гірки, кулі, наповнені повітрям; гурманів – духмяна рибна юшка, шашлики, копчений вугор і пончики з начинкою на будь-який смак. Коли зранку можна вийти з бази відпочинку і поласувати чорницею чи ожи­ною, випадково наткнутися на боровика з міцною ніжкою чи сімейство грибів-ли­сичок. Для дітей асфальту тут – справжній рай.

Ми вирішили зібрати незви­чний матеріал про Світязь – не заангажований цифрами і ста­тистикою проблем, а напов­нений на­шими особистими вра­женнями й емоціями. І виру­ши­ли в ман­дрівку Світязем на яхті! Потужний вітрильник «Aura», власником якого є шачанин Во­ло­димир Матлах, похмурого дня відчалив з працівниками редак­ції від пляжу бази Львівського фізико-механічного інституту НАН України. Дув сильний ві­тер, проте яхта спокійно руха­ла­ся в заданому напрямку, ли­ша­ючи позаду світ­лу смугу міл­ко­воддя і впевнено врізаючись у темно-сині глибини. «Aura», до речі, може розвивати швид­кість до 9 вузлів (1 вузол = 1 морській милі = 1,852 км/год). В перерахунку це 16-17 км/год. Відпочивальники часто корис­таються послугами яхтсмена Володимира, обираючи мар­шрут «до острова». Хочеться сказати: «Ми попливли…», але яхта, виявляється, не плаває, а ходить. … Світязь – як на долоні. По праву руку – затока Лука, по ліву – затока Бужня. Це малі сини батька-Світязя, їх по праву називають повноцінними озерами. Поодаль від Бужньої – найвища точка світязького узбережжя піщана Татарська гора, за нею – село Пульмо. Позаду золотіють куполи Петро-Павлівського чоловічого монастиря, звиваються різнокольоровими змійками водні гірки в урочищах Куточок рибалки і Гряда. Чим ближче до острова, тим частіше бачимо в небі великих чорних птахів. Це баклани, що роблять велику шкоду на зеленій оазі посеред води. Їхні фекалії, коли потрапляють на листя дерев, спалюють його. А знищувати птахів не можна, бо вони занесені до Червоної Книги. Здалеку видно височенне сухе дерево, буквально обліплене птахами, схожими на гусей. І за долю острова хвилюємося, і рідкісних бакланів шкода…

Від затоки Бужня починаємо рухатися в зворотному напрямку. З-поміж лісів-очеретів виринають місця відпочинку. Одні – сірі, непривабливі, з інфраструктурою радянських часів, інші – більш-менш облаштовані. Давно потребує оновлення й осучаснення пансіонат «Шацькі озера». Найбільше сподобався нам пляж бази відпочинку «Гарт» СНУ ім. Лесі Українки – засипаний піском, з дерев’яними кріслами і лежаками, з парасолями від сонця, чистий та охайний.

– Останнім часом береги і саме озеро стали набагато чис­ті­шими – в цьому переконався особисто, бо вже не перше літо кур­сую на яхті Світязем. Яхтингом захопився недавно, проте, думаю, що на все життя. З командою однодумців створюємо громадську організацію «Світязь-яхтинг» для популяризації вітрильного спорту в районі й області. Маємо чудового наставника – досвідченого яхтс­мена Євгена Цвида з Шацька. Вчимося в нього, прислухаємося до його безцінних порад, разом долаємо перешкоди, – розповідає Володимир Матлах.

За розмовами і милуванням чудовими краєвидами час про­майнув швидко. Ми вже причалюємо до берега. Зустрічає нас зграйка диких качечок, які плавають на мілині і зовсім не бояться людей. Вони вже напівсвійські, бо годуються тим, що їм кидають у воду відпочивальники й працівники бази. А ще перед собою ми бачимо жіночку, яка продає пончики. Після вражень, отриманих під час мандрівки яхтою, ми всі втихомирюємося і з задоволенням смакуємо купленою випічкою з абрикосовою, чорничною і виш­невою начинкою!

Ще одним місцем масового відпочинку людей в районі є ур. Гряда. За останні кілька років її інфраструктура почала активно розвиватися, з’явилося кілька нових сучасних магазинів, ба­рів, кафе, облаштовано ринок. Пішу подорож вирішили розпо­чати з самісінького початку Гряди – від пляжів баз, розта­шованих від сторони селища. Саме вони й справили чи не найбільш гнітюче враження, бо пляжі – зарослі кущами та ви­сокою травою, між якими лед­ве можна знайти стежину до озера. Паркани похилені, пог­нуті та ржаві, будиночки старі, деякі навіть напіврозвалені, навколо лежать сухі обрізані гі­л­ки дерев. Ці бази цього відпочинкового сезону не функціонують, тому й знаходяться у такому пла­чев­ному стані. Чимало баз від­починку у стані будівництва, тож є надія на те, що невдовзі там з’являться європейського рівня відпочинкові комплекси.

Незважаючи на те, що була лише десята година ранку, на пляжах уже потроху збиралися відпочивальники та охочі покупатися у ранковій воді, від якої легенькою димкою піднімався прозорий туман. Через кількасот метрів зустріли і першу жіночку, яка вже привезла свої домашні кулінарні шедеври – пончики, пиріжки, вареники, деруни, рибу сушену та копчену. Хто по­лі­ну­вався приготувати сніданок – зміг залюбки поласувати до­машніми стравами. Для місцевих жінок такий міні-бізнес – це додаткова копійчина до сімейного бюджету. Далі побачили і двох прибиральників з КП «Будинкоуправління», для котрих уже розпочався  робочий день. Поки пляжі напівпорожні, вони при­бирають сміття, вичищають урни і те, що в них не потрапило.

Центральний пляж зони від­починку – це дійсно особливе місце для відпочивальників. Сюди збираються люди не тільки з тих баз, які розташовані поруч, а й тих, що знаходяться поодаль. Тут – і водна гірка, і батут, і тарзанка, і повітряний шар для катання, і тимчасове татуювання на різний смак, і тир. Екстремали пробують під­корювати вітер на вітриль­ни­ках, одним це вдається зро­бити, іншим – не дуже, бо ж при най­меншій нагоді шубов­хаю­ться в озеро. Хто катається на ката­маранах, а дехто, зручно вмос­тившись на надувних ма­т­ра­цах, уже приготувався до по­дорожі озером. Тепла озерна вода – чи не найбільша радість влітку і для малюків, котрі, озброївшись іграшковими відеречками та грабельками, можуть по кілька годин просиджувати на мілині, будуючи свої казкові замки з піску. Раз по раз поблизу очерету пірнають у воду чайки, виловлюючи дрібну рибу.

Пройшлися центральною вулицею Гряди. Біля кафе і магазинів уже гриміла музика з колонок. До речі, на Гряді вона стихає буквально на кілька передранкових годин, тому любителям спокійного відпочинку тут не вдасться відновити свої сили. Ранні відпочивальники прямували хто за продуктами для сніданку, а хто на озеро – збадьоритися після неспокійної ночі і гулянь на дискотеці чи в нічному клубі «Одісей». На ринку вже зайняли свої місця продавці місцевих делікатесів. Інколи здається, що в літній сезон вони не сплять, вночі виготовляючи рибні копченості і випікаючи пиріжки-пончики-трубочки, а вдосвіта вже несучи їх на продаж. Неприємне враження лишилося від компанії молодих, можна сказати, юних людей, які тримали в руках по пляшці пива. Нічого не скажеш, гарний початок дня. Якісь змішані емоції викликало споглядання мережі баз відпочинку для невідомих віп-персон. Розкішні дерев’яні будиночки, кількаметрова огорожа, навпроти – вертолітний майданчик. Воістину Гряда – територія контрастів.

Хотіли побачити і наметове містечко, що за Грядою, пригадати яскраві враження від минулорічного авторалі «Ukraine Trophy», яке тут фінішувало. Та втомлені ноги повели нас не в тому напрямку. А до озера – ранкового, теплого, лагідного, пронизаного сонячними променями! Купанням у Світязі закінчилася наша мандрівка Грядою. Побували ми ще, правда, на затишному і май­же безлюдному березі багатого на раки озера Соминець. Але про це читайте в наступному номері! 

Мирослава ЦЮП’ЯХ, Віта ШЕПЕЛЯ.

Фото Віктора Грицюка.