Головна Економіка Поліські річкові джунглі не гірші за африканські

Поліські річкові джунглі не гірші за африканські

3545

Здавна Полісся славилося як край численних річок та річечок, що пронизують замислувато-блакитними витинанками чи не всю територію регіону.

Воно приваблює до себе мальовничими краєвидами, особливо на берегах річок Прип’ять та Стохід, характерною особливістю яких є наявність десятків рукавів, русел, затонів, стариць, серед яких безліч заболочених та піщаних островів.

Поки що маловідомий, проте насичений екстримом впереміш із тишею і первозданністю природи, туристичний маршрут сплавом річки Прип’ять притягує до себе щороку все більшу кількість любителів гострих відчуттів, шанувальників подорожей незвіданими куточками рідного краю та просто любителів активного відпочинку.

Давно мріяв про подорож руслом річки Прип’ять Віктор Матейчик, житель Шацька, котрий чимало чув про такі подорожі від свого батька, орнітолога Шацького національного природного парку Василя Матейчика. Зацікавив цим своїх знайомих – Андрія Любінця, Тараса Чернякова та Богдана Давидюка. Вони й вирішили останні дні літа відзначити по-особливому: зібрали у рюкзаки усі найнеобхідніші речі для подорожі та вирушили у триденну мандрівку на байдарках річкою Прип’ять. А враженнями від мандрівки, звісно, поділилися з редакцією газети.

– Вирішили розпочати свій маршрут у смт Ратне, де річка уже стає більш повновода, – розповідає Андрій Любінець. – Стартувати із нашого району, де Прип’ять бере свій початок, не ризикнули, бо русло річки перекривають численні мости та дамби, перейти під якими неможливо. Автомобілем доправили до містечка байдарки, весла та речі(автотранспорт та байдарки надали нам у туристичній фірмі «Світязь-AKTIVE», за що їм дуже вдячні).

На байдарках встановили три стяги: Волині, червоно-чорний та жовто-блакитний, із яким Тарас Черняков подорожував велосипедом весною у Брест. Тоді, було дано старт.

На початку річка була тихою та спокійною, з відносно широким руслом, проте хлопці знали, що це – лише перші враження. Кілька десятків кілометрів такими й були: у перший день минули кілька сіл, дивувалися з подекуди крутих берегів, підмитих водою у весняне повноводдя та похилених на річку дерев, що створювали дивовижні пейзажі. Усе старалися сфотографувати, дещо – зняти на відео. Першу зупинку на нічліг влаштували у лісі між селами Щедрогір і Щетин, розгорнувши та встановивши намет, коли було уже майже поночі. А коли прокинулися вранці, не могли повірити очам – кругом намету росло повно грибів-боровиків. Ох і поласували ними під час сніданку!

Другий день подорожі приніс ще ясквавіші враження: річка, котра до цього була більш-менш стабільною, згодом приносила неабиякі сюрпризи: враз розходилася на п’ять-шість вузесеньких потічків, зарослих величезним очеретом з обох боків. І світу божого не видно! Вибирали один з них, пливли кількасот метрів – і знову русло річки розходилося на кілька ходів. Інколи байдарки доводилося буквально випихати з болота – води було тільки по коліна, та й та упереміш із багнюкою та ряскою. Тож за день, витягаючи байдарки, встигали по кілька разів намочитися і висохнути. Натрапили і на покинуте гніздо ремеза, що звисало з гілки верби. Паморочилася голова від запаху м’яти, що росла у вузеньких проходах річки з обох сторін впереміш із очеретом… Кілька фото на згадку – біля старої дерев’яної дамби, що стримувала рясну воду у весняні місяці, коли рівень води у річці піднімався на півтора-два метри.

Майже сім кілометрів звивистими шляхами омиває річка село Ветли, за яким шацькі мандрівники й облаштували другу ночівлю у рекреаційному пункті «Забріддя». А вже вранці, коли туман ще не розсіявся, до рекреаційного куточка потягнулися любителі ранкової риболовлі, що приїхали, не зважаючи на дорогу вартість пального, із районних центрів.

На третій день довелося зіткнутися із ще одним незвичним явищем – суцільними заростями річкового тілорізу, за ним – триметрова стіна очерету, ну геть як у джунглях Амазонії! Таке враження, ніби човном пливеш по звичайній траві. І лише плюскіт весла об воду дає знати: все-таки ти на воді!

О десятій вечора, коли вже геть споночіло, четверо шачан нарешті дісталися кінцевої зупинки – села Хоцунь. Підрахували, що за три дні подолали водою майже 150 кілометрів, пропливли повз 10 населених пунктів, що розташовані на річці. У Хоцуні переночували у родичів Віктора, а вже вранці – на автобус і з новими цікавими враженнями повернулися додому.

Після подорожі хлопці мріють, аби про такий маршрут диво-річкою, який є не тільки пізнавальним, а й екстремальним, дізналося більше волинян. Щоб земляки скористалися нагодою більше пізнати рідні краєвиди, а не витрачали кошти на дорогі іноземні курорти. У нас також є чим дивуватися!

Віта Шепеля