Головна Економіка Велич морів – ніщо у порівнянні зі святістю Світязя

Велич морів – ніщо у порівнянні зі святістю Світязя

838

Дивлячись, як упевнено розрізає хвилі Світязя, гордо випнувши вітрила, львівська яхта «соната», відпочивальники часто запитують у її власника, чому судно не волинське. «а що ж вам, волинянам, при такому багатстві озер заважає придбати вітрильник? Адже плавання на яхті – не лише спорт для мужніх, який зіштовхує у двобої людину і природну стихію, а й чудовий активний відпочинок», – аргументовано відповідає кожному Валерій Шмідт – львів’янин, вже 34 роки закоханий у святе, з його слів, озеро Світязь. В своєму рідному місті чоловік є президентом яхт-клубу, його ім’я – в списку найкращих серфінгістів і яхтсменів України. Вже 7 років, як пан Валерій, втративши постійну роботу, «прописується» на літній період на базі відпочинку львівського фізико-механічного інституту, поєднуючи задоволення від спілкування зі Світязем і невеликий бізнес з участю своєї улюблениці «сонати».

Тяга до води у 58-річного Валерія Шмідта – з дитинства: «тато розповідав, що з великою радістю я, будучи кількамісячним, тягнувся і ручками, і ніжками до хвиль річечки, через яку мене переносили. А знайомий поштар через мою любов до водного простору називав мене не інакше, як «товариш капітан». Після закінчення школи, коли перед Валерієм постало питання вибору майбутньої професії, без вагань надав перевагу тій, «що ближча до моря», вступивши до миколаївського суднобудівного училища. Згодом, уже після служби в армії, вирішив, що й більш «земна» спеціальність, яку здобув у львівському приладобудівному технікумі, знадобиться у житті. Дійсно, знадобилася, але вона ж, як не парадоксально, знову повернула чоловіка…до води! Працюючи на львівському заводі «електрон», здійснив службову поїздку на кубу, де навчився ходити на віндсерфінгу. З тих пір, як зізнався пан Валерій, від вітрильного спорту в нього «поїхав дах»: за короткий термін з ініціативи чоловіка у Львові створився яхт-клуб. Досить поважне об’єднання любителів вітрильного спорту славилося досконалою матеріально-технічною базою і значними успіхами членів клубу: сам Валерій Рішардович на чемпіонаті України з віндсерфінгу зайняв шосте місце, лишивши позаду спортсменів з Криму, Запорізької і Дніпропетровської областей. Після вибуху на чорнобильській АЕС бурхлива діяльність львівського яхт-клубу звелася нанівець: батьки боялися відпускати дітей на заняття на забрудненому радіацією повітрі. Довгий час Валерій Шмідт їздив на змагання сам, а ще, чим особливо пишається, двічі здійснював віндсерфінгові переходи через азовське море. Під час одного з них чоловік встановив неофіційний рекорд Європи: через два роки після переходу дізнався зі спортивної газети, що таку ж відстань француз пройшов на дві години пізніше за нього. Пливши півтори доби через Азов, серфінгіст умудрявся і спати на дошці, і їсти те, що не потонуло в морі. Пригадує, що напруга була надзвичайною, дуже втомлювалися від постійного навантаження руки, тому й схуднув тоді до невпізнання – аж на 6 кілограмів.

Випадково потрапивши на чергових змаганнях у склад дніпропетровської команди яхтсменів, Валерій Шмідт відкрив для себе новий вид вітрильників – яхту: «плавання на ній мені сподобалось ще більше, ніж віндсерфінг». З того часу на львівській яхті «пресвята Покрова» разом із козаками капітаном ходив по водоймах Європи, на київській «батьківщині» – по Атлантиці.

Коли добряче набридло ходити на чужих яхтах, у 2003 році Валерій Рішардович доволі дешево придбав свою. З тих пір, відразу після закінчення на водоймі нерестового періоду, він і «соната» з рожевими вітрилами – на Світязі. Катаючи на яхті відпочивальників (маршрут часто обирають до острова і назад), дарує море задоволення і їм, і собі. Яхтсмени-бізнесмени київської асоціації, з котрими частенько Валерій Шмідт спілкується по телефону, обурюються, що колега встановив надто низькі ціни за прогулянку яхтою – 200 грн. За годину, тоді як у Києві така ж вартує 500. «Світязь – це не Київ, – апелює до них пан Валерій. Та й наслідки «пресловутої» фінансової кризи чоловік найгостріше відчув саме тут, у Світязі. Незважаючи на невеликі гроші за відпочинкову екзотику (компанії з кількох чоловік виходить і зовсім мало), цьогоріч бажання поплавати на яхті виявило небагато людей. А чоловік не дуже й журиться, просто насолоджується спокійними і душевними поліськими природними ландшафтами, купається, засмагає, спілкується з численними друзями, час від часу викликаючи в відпочивальників захват своїм черговим виходом на водний простір на яхті чи віндсерфінгу: «велич морів – ніщо у порівнянні зі святістю Світязя. Він своєю водою притягує мене до себе, як магнітом».

Користуючись нагодою бути почутим, Валерій Шмідт з точки зору досвідченого любителя відпочинку на Світязі відзначив, що нарешті місцеві жителі, котрі займаються зеленим туризмом, зрозуміли, що туалет за городом, гігієнічні процедури в озері і ночівля на сіновалі – це вчорашній день, сучасному туристу, навіть і не дуже вибагливому, потрібен туалет у приміщенні, душ з гарячою водою і ліжко з чистою білизною. Немало, з його слів, робиться останнім часом місцевою владою і національним парком у питанні створення умов комфортного відпочинку. Транспорт постійно вивозить сміття. Але цього замало: чистоті довкілля і переходу на сучасний сервіс потрібно приділяти значно більше уваги. Прикро, що в озері Світязь помітно зменшилися рибні запаси. Браконьєрів зрозуміти можна, бо вони заробляють на прожиття, але водночас нехай усвідомлять, що рубають гілку, на якій сидять. Цілком підтримує пан Валерій і думку знайомих росіян, які бувають на Світязі, що іноземцю тут практично неможливо відчути на смак національну родзинку відпочинку, почути те, чим наша нація пишається і відрізняється від інших, – колоритну українську пісню: «все та же, что и у нас, попса». У Греції чи Туреччині, де доводилося бувати Валерію Рішардовичу, курортні заклади відпочинку зачаровують унікальними народними мелодіями. У Світязі ж ніде не почуєш ні естрадної, ні старовинної української пісні.

Наблизившись впритул до теми патріотизму, чоловік розповів і про походження свого неукраїнського прізвища: «попри те, що мама в мене – українка, тато – поляк, дід – німець, прадід – франуз, я є українцем з українською душею і великою любов’ю до своєї країни. Мене не цікавить, які національності населяють державу – усім місця вистачить, – але їхні представники повинні володіти державною мовою, шанувати наші закони і творити майбутнє України разом з українцями». Свого часу Валерій Шмідт очолював поважну охоронну структуру, яка відповідала за безпеку політичних діячів країни, особисто знайомий з багатьма з них. Його загін був удостоєний честі занести у верховну раду перший жовто-блакитний прапор незалежної держави. Але ставши свідком того, як твориться політика, чоловік її інакше, як болотом, не називає. Також не висловлює  і власних політичних поглядів, хоча вони в нього – яскраво виражені. Краще, зізнається пан Валерій, присвятити себе улюбленій справі, рідній сім’ї (у чоловіка – дружина леся і двоє синів) і час від часу, для підняття життєвого тонусу, відчувати на собі дію трьох найважливіших оздоровчих факторів: сонця, свіжого повітря і води, котрі з максимальним ефектом поєднані лише у вітрильному спорті!

Мирослава Цюп’ях.