Головна Життя Лісівник з півстолітнім стажем

Лісівник з півстолітнім стажем

7510

Людину, яка поєднала свою любов до лісу із професією, ма­буть, можна назвати щасливою.

50 років зі свого 80-річного життя Микола Михайлович Моі­сеєнко від­дав лісу та роботі у Шацькому лісовому коледжі. Саме в навчальному закладі він викладав лісову ботаніку, прищеплюючи не одному поколінню випускників любов до природи рідного краю, нав­чаючи плекати та примножувати лісові багатства.

21 серпня ветеран лісової галузі, знаний і шанований в селищі Шацьк чо­ловік відзначатиме поважний життєвий ювілей – 80-річчя з дня народження.

«Лісівники, як військові – завжди в строю. Колишніх лісівників не буває», – уточнює працівник із 50-річним стажем.

– Здається, ніби я зовсім недавно приміряв на себе форму лі­сів­ника, а вже багато років минуло з тієї пори і життя від­раху­вало восьмий десяток, – поринає в минуле відомий на Волині лісівник.

Та у це важко повірити: він такий же, як і десятки років тому: завжди усміхнений, прямолінійний, з оптимізмом дивиться у майбутнє.

Народився Микола Моісеєнко 1937-го року в с. Ледешнє Климовицького р-ну, що в Могильовській області Рес­публіки Білорусь. Ліс увійшов в його життя ще в ранньому важ­кому воєнному дитинстві і врізався в пам’ять як притулок для на­родних месників, котрим допомагали підлітки-брати. Батько, як і його чотири рідних брати, не повернувся з війни, а невдовзі по­мерла й мати, тому виховувався малий Микола в родині стар­шого брата на Луганщині. Там закінчив школу і звідти відправився у «велике плавання». Ніколи у житті не сподівався на щасливий ви­падок, покладався лише не власні сили.

– На старті дорослого життя «скуштував» романтики: до служ­би в армії поїхав на будівництво ГЕС у Карелію, – розповідає Ми­кола Ми­хайлович. – Мальовнича природа цього краю ще більше роз-па­лила в мені любов до широких лісових просторів, життя у дружбі з природою, а ліс відкрився мені в усій своїй красі і значимості піз­ніше, коли, вже відслуживши три роки в армії, 1959-го вступив до Львівського лісотехнічного інституту на лісогосподарський фа­ку­льтет. Та попереду була служба в лавах радянської армії. Слу­жити і одночасно вчитися в полку зв’язку мені довелося в Москві, а згодом як молодший військовий командир-зв’язківець служив у Празі радистом-оператором, – пригадує лісівник. – Ми забез­пе­чу­вали зв’язок держав-учасниць колишнього Варшавського дого­вору. 1964-го року я успішно закінчив вищезгаданий виш і, попрацю­вавши кілька місяців у Свалявському лісокомбінаті, переїхав зі своєю молодою дружиною на Волинь. Вона народилася неподалік Ша­цька, а доля звела нас на Закарпатті.

До речі, 1 вересня буде 55 років, як Микола Михайлович та Га­лина Степанівна поєднали свої долі на весільному рушничкові.

На Волині кар’єра лісівника розпочалася з Цуманського ліс­ництва, першим щаблем якої стала посада помічника лісничого, а згодом – інженера з охорони і за­хисту лісу й аж до посади лісни­чого. В той час лісова галузь цьо­го селища чи не на всю Україну славилася трудовими здобут­ками, а молодий лісничий додав до них створення шкільного ліс­ництва, що стало новиною для лісової галузі нашої держави.

– Такими були вимоги часу, – каже Микола Моісеєнко. – Шкільні ліс­ництва позитивно впливають на формування особистості дітей і вибір життєвого шляху. За час його існування понад 60 випускників стали лісівниками і отримали відповідну освіту. Багато сьогодні пра­­цюють у лісовому секторі не лише Волині, а й України і держав бли­­зького зарубіжжя. А всі, хто вибрав іншу стежку у житті, на­завжди стали добрими помічниками тих, для кого лісова справа – ціль життя. Сьогодні вже нікого не треба переконувати, що ліс має ве­ликий вплив на навколишнє середовище, тому неможливо зай­ма­тись охороною природи без залучення до цієї роботи молоді. Сус­пільству потрібне виховання майбутнього покоління з великим ба­гажем знань про природу. А для розвитку лісової галузі важливо, щоб молоді люди вже зі шкільної парти всесторонньо усвідомлю­вали екологічну, економічну і соціальну значимість лісів для рідного краю та всієї планети. Віриться, що зі шкільних лісництв виросте дос­тойна зміна, за якою – майбутнє галузі.

Сьогодні колишнє починання цуманського лісничого виросло в цілий рух, який зібрав під свої знамена всіх, хто не може не любити ліс, хто готовий його вивчати, рос­тити і берегти. Нині в лісовій галузі області є де­сятки таких лісництв, представники яких щороку зби­раю­ться в Шацьк на зліт.

1974-го Миколу Михайловича призначають голов­ним лісничим Шацького учбово-дослідного лісництва, проте ця посада не стала останнім щаблем у його ка­р’єрі: 1989-го він очолює Шацький держлісгосп, поєд­нуючи цю роботу з обов’язками директора Шацького лі­сового технікуму. Закрутилася праця в лісовому підп­риємстві, яке протягом року було занесене на обласну Дошку пошани: зашуміли молоді насадження лісових план­тацій, на околиці Шацька піднялися цехи із пере­робки деревини, запрацював консервний цех і цех ви­робів із лози, поїхали в сільські господарства області ван­та­жівки з хвойним борошном, запахло скипи­да­ром… Водночас зі студентських аудиторій технікуму вийшли нові покоління волинських лісівників, які сьо­годні трудяться в усіх куточках країни.

Протягом десятиліть, які Микола Моісеєнко прожив у Шацьку, двічі обирався депутатом Шацької районної ради, шість разів – у селищну раду. Він був один з ініціаторів створення Шацького району. Він із тих людей, на котрих тримається будь-яка справа. Усі якості, за якими цінують хороших працівників, при ньому: професійні знання, великий досвід, почуття відповідальності і власної гідності, які не дозволяють відступати за будь-яких обставин, вміння працювати з людьми.

Люди в цей світ приходять і відходять. Але проростають корін­ням у дітях і онуках, у рідній землі, для якої працюють і творять. Син Олександр і донька Руслана продовжили шлях батька, ство­ривши династію лісівників. Обоє вони навчалися в Львівському лісо­тех­нічному інституті, а Руслана залишилась у виші на посаді вик­ладача кафедри екології. Закінчили вузи вже й онуки. Є ким пишатися ветеранові-лісівнику, є що згадати, приємно подивитися на гаї і діб­рови, створені не без його дбайливих рук, зустрітися з ко­лишніми ви­пускниками лісового технікуму, яких навчав і давав путівку в життя. «Колишніх лісівників не буває», – любить повто­рю­вати Микола Михайлович і не залишається поза професією на­віть у свої вісімдесят.

родинне обійстя ювіляра знаходиться неподалік від лісового коледжу. Воно в сосновому лісі. Тут не можна не звернути увагу на порядок і відчуття господарської руки: доб­ротний просторий будинок, чистий і зі смаком облаштований двір, великий сад. Плодові дерева – викохані яблуні і груші, вишні й аб­рикоси, а ще господарство – гуси і кури… На цьому, напевно, можна поставити крапку. І, підбиваючи підсумки, з упевненістю заявити, що колишній ліс­ничий експериментального Шацького лісництва прожив не да­ремно. Він виростив сина, який пішов слідами батька, посадив де­рево. І не одне, а цілий ліс.

За матеріалами статті Петра Чечелюка, журнал Лісовий вісник»