Головна Життя Любов до лісу від діда-прадіда

Любов до лісу від діда-прадіда

1308

Щороку, у третю неділю ве­ресня, відзначають своє професійне свято працівники лісового господарства, лісо­вої, деревообробної та целю­лозно-паперової промис­ло­вості. «Кожному своє, – гово­рить другокурсник, студент Ша­цького лісового коледжу Тарас Тачинський, – а я маю потяг до лісівництва. Не уяв­ляю себе в іншій професії».

А й справді, аби працю­вати в лісі, треба щиро лю­бити природу. Лісник займає­ться розведенням та віднов­лен­ням лісу, збиранням на­сіння, доглядом за ґрунтом і деревами, розведенням лі­сових звірів. Крім цього, він пови­нен організувати ре­монти лісо­вих доріг, стежити за пра­ви­лами користування лісом.

А у родині Тачинських про­фесія лісника передається по спадку. Від діда-прадіда. Ро­дина проживає в смт Цумань Ківерцівського району. Проте тісно пов’язана з Шацьком, адже ось уже Тарас третій в своєму поколінні навчається в Шацькому лісовому ко­лед­жі. Батько мого співроз­мов­­ника, Олександр Анані­йо­вич, та­кож закінчив Шацький лісо­вий коледж (випуск 1986 року). Після коледжу пішов до армії, пізніше одружився, а зго­дом вступив до Києва на педа­гогічну спеціальність, проте на­віть не довчився. «Тато просто відчував – не його», – розпо­відає Тарас. А от ліс… Він вабив змалечку. Часто розповідав си­нові про лісові пригоди, про бра­коньєрів у лісі. Згадує Тарас і про те, як тато якось з нічного чергування йшов пішки взимку лісом декілька кілометрів, бо зламалося авто. Але коли є нас­нага до улюбленої роботи, усі негаразди згадую­ться з ус­мішкою. Кар’єрними схо­дами пройшов від помічника ліс­ника до інженера по культурах. Пра­цював у своєму та декількох су­сідніх лісових господарст­вах, навіть на Рівненщину нап­равляли.

«І дідусь мій був лісником, і прадід», – посміхається май­бут­ній лісник. Прадіда, правда, не пам’ятає, а от дідусь Ананій Оксентійович знань передав багато. Працював в Цумансь­кому лісгоспі і часто брав онука з собою в ліс, вчив усього того, що сам знав. Уже після пер­шого курсу Тарас працював у сфері деревообробки. Хлопець непогано розуміється в ком­п’ю­терах, проте програмістом бути не хотів. Батько з дідусем змогли прищепити любов до лісу і передати відданість лісо­вій справі. На жаль, батько не до­че­кався, поки син стане ліс­ником, рап­това смерть заб­рала його…

Сьогодні для Тараса Тачин­ського справою честі є про­дов­ження династії лісівників. Хло­пець каже, що в коледжі хо­роші викладачі. Навчають дійсно тому, що згодиться у про­фесії. Говорить, що не можна змусити людину якісно ро­бити те, що їй не подобає­ться.

Щиро тішуся, що в наш час науки і техніки є люди, які з любов’ю став­ля­ться до при­роди. Як відомо, ліс – легені планети. Завдяки лісникам ми можемо на повні груди вдих­нути чисте по­вітря, на­со­ло­дитися непов­тор­ною кра­сою лісу і різно­ма­нітністю його мешканців. Не­можливо пе­рео­цінити роботу цих фахів­ців. Сьогодні хоче­ться подя­ку­вати і викладачам Шаць­кого лісового коледжу, які го­тують спеціалістів-лі­сівників. А також щиро при­вітати пра­цівників лісу з про­фесійним святом і подя­ку­вати за їхню від­дану працю.

Ірина ХВИСЮЧИК.