Майже три десятки літ корінна світязянка Марія Терентіївна Гетьман-Кравченко була відірвана від своєї малої батьківщини. Не силоміць, не з примусу – просто так складалася її доля. Налякана воєнним лихоліттям, виснажена труднощами сім’ї в перші мирні роки, вона не втрачала надії здобути вищу освіту і знайти своє місце в житті. Дуже хотіла лікувати людей, та навчання в медінституті виявилося непосильною ношею для сім’ї з чотирма дітьми. Як тільки сама стала заробляти гроші (влаштувалася піонервожатою у Світязьку школу), відразу вступила до Луцького педінституту ім. Лесі Українки на заочне відділення. Опісля почала навчати в школі діток, з кожним проведеним уроком усвідомлюючи, що зробила правильний вибір професії. Знайомство з майбутнім чоловіком Миколою Олексійовичем спрямувало життєвий шлях Марії Терентіївни ще далі від рідного Світязя і навіть Луцька – аж у Рівне. Двоє розумних, освічених людей, істинних інтелігентів створили там щасливу сім’ю. Микола Олексійович був відомою в місті людиною – працював викладачем у Рівненському інституті водного господарства, мав звання кандидата історичних наук. Дружина вчителювала, завойовуючи авторитет серед колег, учнів і їхніх батьків. В атмосфері любові і злагоди зростав син Володимир.
Все кардинально змінилося тоді, коли в Світязі захворіла мама Марії Терентіївни. Чоловік на той час уже відійшов у вічність, в сина було своє життя. Довго не роздумуючи, пані Марія прийняла рішення залишити комфортне Рівне і переїхати жити в батьківську хату. В період, коли доглядала за мамою, яка все більше втрачала життєві сили, нахлинули спогади про дитинство і повоєнну юність, дорогі серцю куточки світязької природи, пісні й казки, які чула з вуст діда-прадіда. Те, що Марія Терентіївна вважала перегорнутою сторінкою, раптом ожило і трансформувалося в неймовірний згусток енергії. Його віддана світязянка спрямувала на власну оригінальну творчість, глибоке вивчення історії Світязя і Петро-Павлівського монастиря, дослідження місцевих звичаїв і традицій, самобутнього фольклору.
– Якби всі свої пісні й поезії записувала, то, певно, не один зошит був би списаний. Особливої потреби в цьому нема, бо всі творіння тримаю в голові – попри поважний вік, можу похвалитися унікальною пам’яттю. Маю в доробку твори на чорнобильську, афганську теми, про кохання, посвяту відомим людям України, частівки. Багато поезій присвятила односельцям, подіям місцевого значення, хору Петро-Павлівського храму. Навіть у «Порадниці» друкувалася! До речі, пишу і церковні псалми, які з благословення духовенства співають у нашому монастирі. Творю й сучасний український фольклор – особливо людям подобається пісня про знамениті місцеві пончики, якими влітку годуємо пів-України, – розповідає про своє захоплення Марія Гетьман-Кравченко.
На видання власних творів окремою збіркою світязянка грошей не має. Проте знайшла інший спосіб залишити молодому поколінню свій творчий і дослідницький спадок. У краєзнавчому музеї школи є всі поезії Марії Терентіївни, пісні, казки, легенди. І не тільки: інформація про досліджені нею урочища Світязя, його хуторів, походження їхніх назв нині сконцентрована в унікальній карті села Світязь та його околиць. Співпрацює не тільки з педагогом Оленою Корусь, якій багато років тому допомагала створювати музей, а й з багатьма іншими вчителями Світязької школи. Бере участь у виховних годинах, які проводяться в навчальному закладі, з задоволенням знайомить школярів із місцевим фольклором, співає для них.
Нерідко під час таких от душевних зустрічей проявляється й інша пристрасть Марії Гетьман-Кравченко – любов до природи:
– Ніхто з однолітків не знав так багато про Україну, як я. Пригадую розмови з бабцею Харитею, хресною тата, яка ділилася зі мною враженнями від щорічних прощ до Почаївської лаври. За старенькою, що знала про все на світі, я завжди ходила слідом. Вона водила мене в ліс, вчила слухати звуки природи, бережно ставитися до кожної рослинки і тваринки. Мені було цікаво заглянути в лисячу нору, побачити зблизька лося з лосеням. А ще бабця Харитя показала мені, де ростуть лікарські трави, розповіла, яка і від чого помічні, коли їх слід збирати.
Відтоді Марія Терентіївна неабияк вдосконалила свої знання з народної медицини, не одній людині допомогла позбутися нервових хвороб і простатиту, а дітям – заїкання і пухлинок на тілі. Як людина віруюча завжди ще й молиться за своїх пацієнтів.
Світязянка – прихильниця здорового способу життя. Вона постійно в русі, бо рух, каже, – це життя. Зранку, коли очі ще сплять, ноги пані Марії вже починають робити зарядку. Протягом дня продовжує виконувати різні вправи. А ввечері кличе своїх песиків і вирушає на прогулянку – вона особливо корисна перед сном.
Рідних Марії Гетьман-Кравченко вже давно нема в живих: ні чоловіка, ні сина. Душа часто плаче від болю, проте численні друзі й доброзичливці не дають пенсіонерці впадати у відчай. Понад усе пані Марія вдячна за підтримку світязьким педагогам, поету і музиканту з Шацька Євгену Цвиду і його дружині Людмилі, численним односельцям. Марія Терентіївна рада, що є з ким поділитися своїми унікальними знаннями, є для кого творити, є для кого жити.
Мирослава ЦЮП’ЯХ.
