Головна Життя На вишиванках Лариси Куран з смт. Шацьк – всі барви життя

На вишиванках Лариси Куран з смт. Шацьк – всі барви життя

849

На вишитих виробах Лариси Куран з смт Шацьк палах­котять яскраві кольори квіт­ко­вих орна­ментів.

– Саме такі властиві на­шо­му озерному Шацькому краю. З ро­­­ків студентства я по­­лю­била ще й візерунки, при­та­манні Ль­вів­щині, – з геомет­рич­ними мо­тивами. Одни­ми я прикра­шаю подушечки, наво­лочки, доріжки, серветки, інші накладаю на со­рочки й руш­ни­ки. Ту красу, що мене оточує, особливо в пору буя­ння при­роди, я завжди пере­ношу в уяві на полотно, бо, зіз­наюсь, вишити можу все. Шко­да, що в добі – лише 24 години, а в мене – всього дві руки!

В творчому доробку виши­вальниці – не лише традиційні вироби. Хрещатим перепле­тінням ниток вкриті подушечки для голок, м’які іграшки на яли­нку, картини. Оздоблює пані Ла­риса і одяг з власного гарде­робу. Якою багатою на вигляд стала простенька біла майка, коли на ній з’явилося кілька чер­воно-чорних вишитих кві­то­чок! А скільки гарних відгуків по­чула про вишитий фартушок – доповнення до сценічного кос­тюма в національному дусі – адже Лариса Куран – учасниця на­родного ансамблю «Моло­дички» Шацького міського Бу­дин­ку культури.

Каже, що любов’ю до ви­ши­ван­ня пройнялася ще в ди­тинст­ві.

– Моя мама все життя ви­шивала і собі, і людям. Коли я навчалася в 4 класі, то свої перші досконалі хрестики ли­шила саме на маминому руш­нику. Цей виріб, до речі, зараз у Німеччині.

Лариса відтоді почала не просто вишивати, а фа­на­тич­но, з ранку до ночі, захоплено тво­рити на полотні справжні ше­деври. Дуже скоро вона до­сяг­ла такого високого рівня майс­тер­ності, що їй заздрили більш досвідчені вишивальниці, а ро­ботами захоплювалися зов­сім випадкові люди.

– Довелося якось на ринку у Львові підбирати нитки для чер­гової вишиванки, бо улюб­лене заняття не полишала май­же ніколи – навіть на па­рах в інс­титуті! Так от на ринку мимо­хіть зупинилася біля жіночки, що торгувала го­товими виши­тими виро­бами. З лицевої сторони вони – з гарним візерун­ком, а зі зво­ротної – з нео­хай­ною нит­ко­вою плутаниною. Я зробила вишивальниці заува­ження, по­казавши їй власну ро­боту, на якій з обох боків чіт­ко видно орнамент. Молодий чо­ло­вік, який весь час за нами спос­терігав, підійшов до мене і попросив вишити хустинку з таким же візерунком. Зди­ву­ва­лася спершу такій пропо­зи­ції, але погодилася. Незабаром надіслала готовий виріб за­мов­нику, натомість отримав­ши від нього, як вдячність за ро­боту, кольорові нитки. Ними, сп­ле­теними в косу завтовшки з руку, вишиваю й досі!

А вишито за ці роки немало (самих лише рушників – понад 40), бо коли є натхнення тво­рити, то, скажімо, рушник з ор­­на­ментом середньої склад­нос­ті Лариса Куран вишиває за тиж­день. Має й улюблені ро­боти, в які вклала всю душу, як от картина з ніжними со­ня­хами. Музей Шацького лісового коледжу вже багато років прик­рашають портрет Івана Франка та вислів Лесі Українки про дос­вітні вогні – вишиті й подаровані навчальному закладу майстринею.

Нинішнє захоплення пані Ла­риси – дитячі сорочечки. Виши­ває не для доньки, бо та вже до­росла, і не під замовлення, бо боїться не вгодити замов­нику. Вишиває для дітей своїх подруг, родичів і просто зна­йо­мих.

– Коли дитині на день на­род­ження дарую не щось бана­льне, придбане на ринку, а ви­шиванку, то щасливий вираз її об­личчя завжди свідчить про одне – з подарунком я вгадала. Самі ж бачите, якими модними у нас в Шацьку стали виши­ван­ки – радують око на всіх ди­ят­чих святах.

Дитячі і жіночі сорочки Ла­риса Куран шиє з тканини сама. Нині опановує техніку пошиття чоловічої – вона дещо склад­ніша. Коли готує подарунок для дівчинки, то інколи працює над цілим комплектом – вишитою блузочкою і червоною спід­нич­кою. Перед початком делікатної роботи ретельно підбирає нит­ки – вони мають бути якісними. А щодо кольорів, то на со­роч­ках найбільше любить чорно-червоні орнаменти.

Пані Лариса навчила ви­ши­вати і свою доньку Катерину. Коли та нав­чалася в школі (нині вона сту­дентка), то вишила карту Волинської області – во­на досі висить в кабінеті ди­ректора Шацької школи.   

Вишиванка є свого роду дзе­­р­­калом душі майстрині. Ви­шиваючи, вона відволікається від буденності, забуває про не­гаразди і радіє життю. Ту кра­су, якою під час творчого процесу наповнюється її серце, вона дарує людям. І в такі хвилини відчуває себе найщасливішою!

Мирослава ЦЮП’ЯХ.