Головна Життя Свято 8 Березня у мене завжди асоціюється лише з вербовими котиками

Свято 8 Березня у мене завжди асоціюється лише з вербовими котиками

1007

Галина Цвид: «Свято 8 Березня у мене завжди асоціюється лише з вербовими котиками, а не з дорогими магазинними букетами».

Цю жінку, натхненну весною, життям, коханням, сповнену енергії, оптимізму, віри – Галину Валентинівну Цвид  – добре знають не лише у селі Світязь, де вона проживає та пропрацювала понад 30 років у місцевих дитсадку та школі, а й у районі. Її особливо цінують воїни-афганці, для яких вона стала не лише щирою подругою, а й порадником, опорою і, так би мовити, духовним стрижнем їхньої районної спілки. Її поважають і люблять колишні учні, батьки. Вона – завжди яскрава, енергійна, неповторна, жіночна. Та життєві дороги були сповнені і радості, і труднощів, котрі допомогли їй стати такою, як вона є зараз.

Народилася Галина Цвид 2 листопада 1960 року в с. Холонів Горохівського району, де, окрім неї, в сім’ї виховувалися старша сестра та молодший брат. Тато працював будівельником, мама – вчителем математики. З дитинства була творчою натурою, захоплювалася музикою, поезією, літературою. Незмінна учасниця шкільних свят, різноманітних конкурсів і, звісно, відмінниця. Навчалась у музичній школі в сусідньому селищі Мар’янівка, до якої щоразу доводилося долати пішки 5 км, згодом закінчила музичну школу по класу баяна в м. Горохів. Перед випускницею школи постав вибір: вступати до Луцького педучилища на шкільне або музичне відділення, та, зрештою, залишилася вірною музиці. В студентські роки була комсоргом відділу, завжди старалася допомогти однокурсникам у навчанні, брала участь у концертах, заходах. Такі досягнення – це результат копіткого наполегливого навчання, роботи над собою. На останньому курсі перед студенткою, що закінчила училище з відзнакою, було чимало перспектив: залишитися в обласному центрі, обрати роботу в музичній школі в смт Рожище, селах Кортеліси Ратнівського чи Світязь Шацького району. Свій вибір зупинила на озерному краї, бо дуже сподобалися чарівна природа, місцеві люди, затишне село. Дякує за підтримку батькам, що зрозуміли її вибір і відпустили працювати далеко від рідної домівки.

З 1979 року Галина Валентинівна працювала в школі, після одруження та народження сина й доньки – у дитсадку музичним керівником та вихователем, аби бути ближче до дітей. У 1989 році вступила на заочне відділення Волинського державного університету ім. Лесі Українки по спеціальності «Педагогіка і методика початкових класів», який успішно закінчила у 1994 році. Потім директор школи Писачук Софія Панасівна запропонувала їй посаду заступника директора з виховної роботи, на що жінка погодилася, бо зацікавилася можливістю більше творчо працювати з дітьми старшого віку. Інколи, правда, шкодувала, що не мала класного керівництва, що у неї не було отих «своїх рідних 20 дітей», як любили казати класні керівники. Та в душу запали слова однієї з колег: «У класного керівника своїх рідних дітей лише 20, а у тебе, Галино Валентинівно, їх було майже 300!».

– Чесно кажучи, дуже любила дітей, свою роботу, я жила нею, – каже Галина Валентинівна. – Мабуть, педагогу так і треба, інакше йому не місце в роботі з дітьми. Наш педагогічний колектив – творчий і самобутній, ми разом організовували і проводили різні заходи, вечори, приділяли увагу патріотичному, правовому вихованню, культурі спілкування. Це була творчість, в яку вкладали частинку свого серця. Дуже любила проводити з дітьми КВК, для розробки сценаріїв обкладалася журналами, газетами, вибирала суттєве, доповнювала його, щоб було цікаво і гравцям, і глядачам. Пишаюся своїми вихованцями, котрі займали призові місця на районних пісенних конкурсах.

17 років була заступником директора з виховної роботи. Рішення піти зі школи на заслужений відпочинок далося важко, дуже переживала, бо іншого життя, в якому уже не було місця школі, не уявляла. Та мій вибір схвалила моя мама, рідні та друзі. Я вдячна Богу, що в моєму житті є отець Арсеній, котрий на життєвих віражах підтримав мене, став другом, духовним наставником, укріпив мою віру в Бога, віру в людські цінності. Зараз маю  можливість більше уваги приділяти рідним, відвідувати Богослужіння.

Я дякую Богові, що народилася, що взяла багато хорошого від батьків, дякую за хорошу родину, сім’ю. Маю люблячого чоловіка, 2 дітей, 5 внучок, чудову невістку, яка мене називає мамочкою, а зять – мамою. Від пасинка з невісткою з нетерпінням чекаємо на народження ще одного внука, бо вони для мене – найбільша радість.

Як педагог, Галина Цвид частину свого серця віддавала своїм і чужим дітям, а частинку – афганській родині. І коли щороку наближається річниця виведення радянських військ з Афганістану, у Галини Валентинівни з 1 лютого, як вона каже починається вдома Афганістан: жінка з головою поринає в організацію зустрічі. Дуже пишається, що у її житті є такі мужні чоловіки та їхні прекрасні дружини. Тільки за їхньої участі все відбувається «Від усієї душі».

– А тепер щодня молю Бога за Україну, за свій народ, аби не було війни. – говорить Галина Валентинівна. – Ми не маємо права дати вмерти нашій історії, традиціям, народу. І ми сьогодні не маємо права бути байдужими, ми повинні бути нацією. Усе в наших руках, в нашій свідомості, у ставленні один до одного. Нас не повинні розділяти кордони, віра, чиїсь політичні амбіції чи переконання. Українці не хочуть повторення Афганістану.

Життєва філософія жінки ґрунтується на любові до Бога, до людей, до життя. Кредо її життя – слова з народної мудрості: «Усе, що робиш у житті – роби з любов’ю, або не роби зовсім». Треба любити людей, життя, вміти пробачати, особливо тепер, у час посту. В житті можна отримувати різні нагороди, звання, та для Галини Цвид найвища нагорода – повага людей, любов рідних, хороші взаємини, тепле слово від колишніх учнів. Це і є її найпершим і найголовнішим натхненням до життя, до творчості.

У своєму житті має безліч захоплень: понад усе любить квіти, створювати дизайн свого подвір’я. Весною оживає сама, оживають і квіти, висаджені її дбайливими руками: різними кольорами квітують чорнобривці, айстри, жоржини… Має на подвір’ї куточок, оформлений в українському стилі, де є станочки, веретено, прачі, чесалки для льону, лопати, вишивки та українські національні костюми. Взимку захоплюється вишивкою бісером, має кілька картин, ікон. А ще – допомагає доньці розповсюджувати продукцію косметичної компанії «Оріфлейм», бо переконана, що жінка завжди повинна мати гарний вигляд, бути привабливою.

У переддень жіночого свята запитала, з чим же воно асоціюється у цієї неординарної, завжди усміхненої і натхненної жінки?

– Це свято для мене є особливим, бо в цей день народилася моя перша внучка. Свято 8 Березня у мене завжди асоціюється з вербовими котиками, їх дарували тим, кого щиро любили і поважали: мамам, бабусям, сестричкам, коханим, колегам-жінкам. А тепер дарують дорогі букети… Не завжди ціна квітів відображає ставлення людини до того, кому їх дарують. А котики завжди залишаються провісниками цього свята, чистоти природи і почуттів. В день свята чекаю вітань, як і кожна жінка, від чоловіка, дітей, внуків, друзів. Користуючись нагодою, вітаю усе жіноцтво з цим прекрасним святом весни, ніжності, любові. Щоб проміння весняного сонця зігрівало вас своїм теплом, любов’ю, ласкою, дарувало Божу благодать. А щастя можна знайти навіть у буденних клопотах!

Віта ШЕПЕЛЯ.