Головна Життя Школа не відпускає її навіть у 80 років

Школа не відпускає її навіть у 80 років

2498

Вчительська доля така, що пов’язує педагога і школу міцним зв’язком на все життя. Антоніна Павлівна СЕМЕНЮК із Шацька присвятила навчанню і вихованню дітей майже 40 років. Вчитель початкових класів вкладала в малих школяриків і педагогічний хист, і бажання виховати гарних людей, і свою материнську любов. Тепер пишається тим, що жоден з учнів її випусків не лишився в класі на другий рік, всі здобули освіту, а нині навідуються до першої вчительки, щоб знову і знову казати їй щире «дякую». 2 жовтня Антоніні Павлівні виповнилося 80 років. Напередодні ювілею шанований у Шацьку педагог розповіла про те, що для неї найцінніше, – сім’ю та школу. Остання, до речі, досі присутня в її житті: з підручниками, творами шкільної програми і навіть домашнім завданням.

Антоніна Павлівна народилася на Ковельщині, в селі Гончий Брід. Її спогади про дитинство – важкі і навіть трагічні. Дівчинкою пережила війну і так звану Волинську трагедію. Поляки, які до конфлікту мирно жили разом з українцями в Гончому Броді, вбили і спалили півсела. Трагічно загинув від рук поляків і дідусь Антоніни. Роки навчання: в сільській 7-річній школі, а згодом у Луцькому педучилищі ювілярка згадує з вдячністю і любов’ю до вчителів. «Педагоги не тільки давали нам знання, а виховували нас свідомими людьми, вчили поважати інших і будувати своє майбуття за законами моралі», – розповідає Антоніна Павлівна. Вищу освіту ювілярка здобула у Бердичівському педінституті і за направленням у 1955 році приїхала до Шацька. У Шацькій школі молодий вчитель починала працювати на посаді завідувача шкільного відділу райкому комсомолу, а в 1957-му повела в Країну знань учнів свого першого класу.

Робота в школі була нелегкою, проте цікавою і насиченою подіями. Молода вчителька не лише дивувала своїми знаннями, вмінням знаходити спільну мову з учнями, колегами, батьками дітей, а й спортивною підготовкою і творчою багатогранністю.
У класах на той час було по 30-35 учнів. Непросто було всіх навчити читати, писати, вирішувати математичні задачі. Дехто не хотів учитися, інший місяцями хворів і не відвідував школу, третьому наука давалася дуже важко. З такими я довго і наполегливо працювала індивідуально, бо відчувала велику відповідальність за кожну дитину, яку мені доручили батьки. Був такий випадок, коли дівчинка пропустила майже цілу чверть навчання. Її мама була згідна на те, аби донька лишилася в класі на другий рік. Я ж прийняла інше рішення і почала індивідуально в позаурочний час працювати з ученицею. В результаті дитина навіть отримала Похвальний лист за відмінні успіхи в навчанні! – з гордістю розповідає Антоніна Павлівна.
На уроках фізкультури вчителька завжди була у спортивній формі. Ігри, естафети, біг, стрибки – все виконувала разом з дітьми, подаючи їм чудовий приклад. А ще створила в школі волейбольну команду і навіть сама грала з учнями у волейбол, відстоюючи честь школи на змаганнях.

У педінституті Антоніні Павлівні прищепили любов до творчості. Не просто навчили співати і танцювати, а спонукали до ведення гуртків творчого спрямування. Антоніна Семенюк чудово танцювала сама у створеному нею ж шкільному танцювальному колективі, дітей, колег навчала. А потім танцюристів Шацької школи забрали в Будинок культури. Майстерними хореографічними постановками вони прикрашали кожне свято в школі, селищі, їздили виступати на заставу. Діяли тоді вокальний, драматичний гуртки. У 1980 році гуртківці на чолі з Антоніною Павлівною вперше на Різдво пішли до шацьких людей з колядою.
А скільки за шкільні роки було цікавих випадків, про які ювілярка згадує, наче вони відбувалися вчора! Екскурсії, походи, подорожі були невід’ємною складовою шкільного життя. Неодноразово організовувалися поїздки в Томашовку, Брест, Кобрин сусідньої Білорусі, в Колодяжне і Львів. Часто просто виходили на природу, щоб спекти на вогні сало, картоплю і душевно поговорити.

Траплялися в нас справжні курйози. Під час одного такого пікніка діти запалили сосну в лісі. Правда, відразу її загасили, але всі злякалися не на жарт! Було, що учениця залізла на саму верхівку шовковиці, яка росла біля старої школи. Я тоді ледь вмовила її злізти. А ще ми з дітьми купалися в озері 22 квітня! Тепла була весна, от ми і вирішили відкрити сезон, хоч люди дивилися на нас, як на дикунів! – ювілярці приємно поринати спогадами у шкільні роки.
Саме в стінах школи відбулася зустріч Антоніни Павлівни з майбутнім чоловіком, теж учителем Василем Марковичем. Молоді, підтягнуті, активні, закохані в спорт, вони стали чудовою подружньою парою. Власними силами побудували дім, виховали трьох дітей, тепер тішаться успіхами своїх сімох внуків. З найменшими – Максимом і Назаром – Антоніна Павлівна знову повернулася до школи. Щодня допомагає внукам-семикласникам виконувати домашнє завдання. Навіть читає твори шкільної програми з зарубіжної літератури! Зізнається, що важко тепер школярам, шкільна програма перевантажена зайвою і надто складною як для учнів інформацією. Дітям просто ніколи відпочивати.

Тому без допомоги бабусі – ніяк. Вистачає в Антоніни Павлівни любові і для внуків, і для дітей, і для чоловіка. Всі члени родини відчувають тепло, доброту, душевну щедрість Людини і Педагога з великої літери.
З ювілеєм!

Мирослава ЦЮП’ЯХ.