Головна Життя Валентина Баранчук: “Можна сказати, що більшу частину свого життя – 38 років...

Валентина Баранчук: “Можна сказати, що більшу частину свого життя – 38 років – я прожила в лікарні”

1232

Привітне обличчя саме цієї людини от уже 20 років поспіль від­відувачі Шацької районної лікарні бачать першим, коли за­ходять у приміщення закладу, бо ж усі вони спочатку звер­таю­ться до реєстратури, аби взя­ти свою лікарняну картку, за­питати поради, до якого лі­каря потрібно звернутися в тій чи іншій ситуації. Загалом же Ва­лентина Сергіївна Баран­чук пропрацювала у лікарні 38 ро­ків, а вже 19 травня буде в колі рід­них та близьких її серцю людей буде відзначати 55 років з дня народження.

Родом із с. Підманове, Ва­лен­тина Баранчук прийшла пра­цювати у Шацьку районну л­ікарню майже одразу після за­кінчення Світязької школи. При­гадує, як їй та ще двом под­ругам-випускницям як акти­віст­кам та комсомолкам шко­ли дали комсомольські путівки на навчання і працевлаш­ту­вання у … Сибір. Хоч і рвалися ту­ди дівчата, та на заваді та­кому рішенню стали батьки. Тож довелося шукати роботу у рідному краї. Тоді головним лі­карем працював Ковальсь­кий Євгеній Васильович, який і зап­ропонував дівчатам рік поп­рацювати у медичній уста­нові, а вже наступного року спробувати сили для вступу до медичних училищ. Так і стала працювати вчорашня ви­пускниця касиром, згодом – бух­галтером. У 20 років вий­шла заміж. У молодого под­ру­жжя одне за одним наро­ди­лося трійко діточок – Галина, Андрій та Антоніна. Але біда, як кажуть, не дрімає… Сина Анд­рія, у якого майже 8 років хворіли ноги, терміново треба було інтенсивно лікувати у Киї­в­ському медінституті. Тож матір змушена була майже два роки розриватися між Києвом та до­мівкою, в якій на чоловіка залишала двох доньок (місяць проводила з сином у лікарні, мі­сяць удома, і знову лікар­ня…).

– Той період особливо був важким для нас усіх, але якби не підтримка колег по роботі – головного бухгалтера Тетяни Цвид, бухгалтера Любові Лев­чук, а також допомога колиш­нього головного лікаря Ана­то­лія Жданова – не знаю, як усе витримала б. Ці люди дійс­но розуміли і підтримували мене у житті. Зважаючи на сімейні обставини, мене влаштували на іншу роботу – санітарки, де був більш гнучкий графік ро­боти, я могла більше часу при­діляти дітям. Також певний пе­ріод заміняла на роботі сек­ре­тарку головного лікаря, а зго­дом, коли звільнилося місце у реєстратурі, погодилася пра­цю­вати там, бо і вдома з Бо­жою поміччю все налаго­дило­ся.

А тепер, пропрацювавши стільки років, настав час зас­лу­женого відпочинку, коли Ва­лентина Сергіївна хоче бі­льше часу приділяти дітям та ви­хованню внуків, яких у неї вже четверо. Більше часу в юві­лярки буде й на улюблені за­няття – вишивання, в’я­зан­ня, догляд за улюбленими кві­тами. До речі, найбільше у твор­чому доробку жінки вишитих руш­ників, які є навіть за кор­до­ном – у Греції, Німеччині, По­льщі, а також портретів україн­сь­ких пи­сьменників, серед яких най­бі­льше пишається вишитим пор­т­ретом Тараса Шевченка. Чи­мало рушників подарувала пані Валентина і відомому во­лин­ському письменникові Пет­рові Маху (нині покійному), кот­рий часто любив бувати влітку в цій родині. Любить вишивати й ук­­раїнські сорочки та об­да­ро­вувати ними дітей та внуків. «Це мене заспокоює та дає натх­нення для душі. Бо ж сама я – трудо­го­лік, спішу завжди встигнути зро­бити всю роботу. А іноді, ко­ли замовляли мені ро­бити квіти на коровай, дово­ди­ло­ся спати по дві години на добу, а ще ж на ро­боту треба бу­ло йти», – каже Ва­лентина Се­р­гіївна.

Ні про що особливо не шко­ду­вала у своєму житті жінка, ли­ше про одне – що так і не змогла  здо­бути освіти. Тож усі свої зу­силля ра­зом із чоловіком Мико­лою сп­ря­мували на те, аби дати ос­віту усім своїм дітям, хоч як тяж­ко не було.

До речі, ще один ювілей свя­т­ку­ватимуть у родині 25 тра­вня, бо ж у цей день минає 35 років, як Валентина Сер­гії­в­на та Микола Гнатович поєднали свої долі на рушничку щастя. Тож ба­жаємо їм родинного затишку, здо­ров’я і натхнення для по­да-­льшого життя!

Віта ШЕПЕЛЯ.