Головна Інтерв'ю Москва – для кар’єри, а Шацьк – для душі

Москва – для кар’єри, а Шацьк – для душі

1187

Так вважає уродженка селища Шацьк, яка 30 років живе в Росії

Шацька середня школа за більш ніж 150-річне існування дала путівку в життя багатьом відомим людям України і зарубіжжя. Серед сучасних – ім’я Валентини Іванівни Захарової (дівоче прізвище Вавілова – Авт.), уродженки нашого містечка, нині жительки м. Москва. Школа дала їй ті фундаментальні знання, які дозволили вступити до престижного вишу, а згодом взяти успішний старт у викладацькій і науковій діяльності. Сьогодні Валентина Захарова – доцент кафедри іноземних мов філологічного факультету Московського державного педагогічного університету. До своєї батьківської хати в Шацьку, тепер, на жаль, зовсім спорожнілої, щоразу приїздить як до життєвого світоча, що дарує тепло, робить видимим зв’язок поколінь родини і вказує шлях у майбутнє. Тут і відбулася наша з Валентиною Іванівною розмова про роботу, сім’ю, потребу розмовляти українською мовою і ностальгію за малою батьківщиною.  

30 років наша землячка живе в Росії, проте рідну мову не забула. Більше того, вона підтримує в Москві зв’язок з українцями і не упускає жодної можливості поспілкуватися милозвучною солов’їною.

– Не розумію, як можна забути те, з чим народилася: маму, батьківщину, мову. Почути українську в Москві – це для мене як ковток свіжого повітря, розмовляти нею в Шацьку – це вершина насолоди. Тому, перебуваючи в селищі, завжди кличу в гості подруг і знайомих, щоб з головою поринути в атмосферу рідного дому, згадати дитинство і вкотре відчути себе найщасливішою людиною в світі.

Далеко в минулому той час, коли жили обоє батьків Валентини Іванівни. Мама вчила Валентину і брата Анатолія толерантного й уважного ставлення до ближніх, а тато, справжній інтелектуал-книгоман, прищеплював любов до літератури. Приклад батьків і їхні уроки життя стали в пригоді під час навчання в школі, згодом – у Київському державному інституті іноземних мов. Червоний диплом і відповідно потужний багаж знань зіграли велику роль в тому, що здібній випускниці запропонували посаду викладача в Ніжинському педінституті. А вже через три роки відбулось доленосне знайомство з майбутнім чоловіком Олександром, корінним москвичем. Велике взаємне почуття змусило Валентину змінити особисті плани і відмовитися від кар’єри в Україні.

На молоде подружжя вже чекала Москва. Наша землячка швидко і безболісно втягнулася в ритм життя мегаполісу. Тут з різницею в п’ять років народилися її доньки Маріанна і Вікторія. А незабаром перед викладачем іноземної Валентиною Захаровою відчинили двері престижні столичні виші. Перший час працювала в Московському державному університеті ім. Ломоносова – на підготовчих курсах, згодом на кафедрі іноземних мов філологічного факультету. Роботі в Московському державному педагогічному університеті, де трудиться й нині, присвятила десятки років. Працювала заступником декана факультету іноземних мов з навчальної роботи стаціонарного відділення, зараз обіймає таку ж посаду на заочному відділенні. Пише кандидатську дисертацію і вже впродовж багатьох років користується власною унікальною методикою викладання студентам іноземної мови.

– Другу іноземну мову – німецьку – мені в університеті викладала німкеня, навчила правильної вимови, ознайомила з культурою носіїв німецької мови, їх національними традиціями і звичаями. Якось, спілкуючись із німцем, я почула від нього комплімент: «Ви, напевно, німка». Тепер я до своїх студентів намагаюся донести не лише знання, а й психологічні аспекти засвоєння мов, навчити коректності, уваги до співрозмовника, – ділиться секретами викладання Валентина Захарова.

Студенти поважають викладача-професіонала, а викладач називає студентів своїми дітьми. Валентина Іванівна зізнається, що через ту другу багаточисельну сім’ю часто обділеними увагою залишаються рідні діти і чоловік.

Щоб відпочити від насичених університетських буднів, наша землячка воліла б щоразу приїжджати в Шацьк. Природа рідної сторони, привітні люди чудодійно впливають на здоров’я, відновлюють сили, дарують душевну рівновагу.

– До невпізнання змінився Шацьк, розбудувався, окультурився. Мені довелося бувати за кордоном. Так от наше селище все більше стає схожим до ошатного західноєвропейського містечка. Така рада за нього! А от люди – мої любі шачани – залишилися такими ж особливими, як і були. Вони вміють співчувати і дякувати за добро, привітно зустрічати і проводжати гостей, сміятися з власних промахів і не тримати зла на ближнього. Поки Бог дає здоров’я, приїжджатиму сюди при найменшій нагоді, доглядатиму за будинком, насолоджуватимусь спілкуванням із людьми. Коли вийду на заслужений відпочинок, хочу остаточно переїхати в Шацьк. Це моя заповітна мрія! – емоційно підсумувала розмову москвичка родом із Полісся.

Хай задумане збувається!

Мирослава ЦЮП’ЯХ.