Головна Інтерв'ю Петро ТКАЧУК: «Ми не припинимо допомагати нашим воїнам, для нас це важливо»

Петро ТКАЧУК: «Ми не припинимо допомагати нашим воїнам, для нас це важливо»

444

Підбиваючи підсумки року, що минув, вирішила поспілкуватися з депутатами районної ради. Чим запам’ятався їм минулий рік, яку роботу проведено, що ще планується зробити?

Цей цикл розмов з депутатами ми зробили, аби жителі Шацького району могли більш активно залучатися до життя району, та краще розуміли, в яких саме питаннях можуть допомогти обранці Шацької районної ради. Якщо ви маєте запитання, пропозиції чи побажання до наших депутатів, можете надсилати їх на електронну адресу sh_rada@ukr.net, зазначивши в темі «Питання до депутата». Також пишіть нам в приватні повідомлення спільноти Шацької районної ради у мережі Facebook.

13 січня депутат Шацької районної ради Петро Ткачук повернувся із зони АТО, куди возив волонтерську допомогу, зібрану у санаторії «Лісова пісня». Тож розпочинаємо цикл розмов з гарного вчинку депутата і працівників санаторію.

Отже, Петре Петровичу, чому Ви йшли у депутати?
– Для того, щоб покращити життя людей. Я був депутатом сільської ради, роботу знаю. Є багато питань, які треба вирішувати.

Які саме напрямки у роботі депутата Вам цікаві?
– Я не поділяю на цікаві й нецікаві. Роблю все, що треба і що можу. Останній запит стосувався земельної ділянки біля санаторію «Лісова пісня». Керівництво здравниці, дізнавшись, що ділянка виведена з земель Шацького національного природного парку, хоче включити її до території санаторію. Взагалі вважаю, що кожен, найперше, має дбати про розвиток тієї території і галузі, де живе і працює.

Саме з таких міркувань Ви виходили, приймаючи рішення про волонтерську допомогу для бійців на Сході України?
– Волонтерська місія була ініціативою Руслани Дибель (виконувач обов’язки директора санаторію «Лісова пісня». – Ред.). Минулий рік санаторій завершив з хорошими результатами. Тож порадившись, керівництво прийняло рішення про допомогу дітям наших працівників, які зараз знаходяться у зоні АТО. Завезли різдвяні подарунки. Там зараз Сергій Богута та Сергій Мазурик. Батько Богути працює у нас сторожем, а мама Мазурика – бухгалтером. Відвідали Віктора Ясінського з Піщі. А ще випадково зустріли там Ярослава Крата з Шацька, якого теж без дарунка не залишили, хоча він сказав, що для нього подарунком стала зустріч з нами. Зараз, на жаль, бійцям стали менше допомагати, проте потреба в підтримці велика.

Що саме передавали, як дізнавались, що потрібно?
– Я дзвонив до хлопців і запитував, що привезти. Старалися зібрати все швидко. Хотілося встигнути зробити саме різдвяні подарунки. Працівники санаторію відгукнулися дуже оперативно, хоч на даний час більшість з них у відпустках. Зібрали і наготували всього смачного. Дівчата з кухні напекли домашніх солодощів, інші принесли м’ясні консерви, ковбасу, гриби, загалом старалися догодити, як то кажуть. Збирали, як своїм дітям. Завдяки знайомим вдалося зібрати те, чого хлопцям не вистачає. Зі мною зголосився їхати Валерій Черняков з Ковеля, мій давній товариш, який у зоні АТО не вперше, а пізніше до нас приєднався Юліан Матвійчук з Полтави. За що їм щире дякую і від хлопців, і від керівництва та колективу санаторію. Мені здалося, що найбільше наші солдати були раді бачити знайомих людей, чути рідну мову. Хоча, звісно, були вдячні за подарунки і щирі вітання. А ті, хто допомагав, теж почувалися щасливо, бо зробили добру справу.

А що за неприємна ситуація відбулася у Полтаві?
– Так, було таке. У Полтаві ми зупинилися на ночівлю. Причіп залишили на стоянці, а авто – біля будинку, під вікнами квартири, де ночували. Коли зранку вийшли до автомобіля, то побачили, що в ньому вибите бокове заднє вікно і з салону зникли деякі речі. Найгірше, що вкрали передачі з дому. Ящик з чаєм, який у санаторії збирали, кілограмів зо 20 ковбаси, ящик з домашньою випічкою. Невже ці люди були настільки голодні, чи вони настільки безсовісні, не знаю. Видно ж було, що машина військова, всередині у салоні були каски, бронежилети, берці. Завдяки місцевим активістам, серед яких, до речі, була і дівчина з Волині, вкрадене замінили, автомобіль полагодили нам безкоштовно і ми вирушили далі. Адже нас чекали два Сергії та інші воїни.

Повернемося до розмови про депутатство. Що найбільше запам’яталося у роботі за два роки?
– Якихось особливих моментів не запам’ятав, звичайна робота. Вирішували питання, які виникали. Зверталися люди з питанням про узгодження автобусних маршрутів, обговорили проблему з депутатами, в міру можливого задовольнили прохання жителів. Не всі питання можна вирішити відразу, але ті, що можна – вирішуємо. Знову ж таки ті самі перевезення: автобус санаторію, що довозить людей до роботи, трохи змінив графік руху, щоб було одночасно зручно їздити школярам з Гаївки до Шацька і з Затишшя до Піщі. У повсякденному житті завжди щось змінюється, тому питань завжди вистачає.

Робота депутата не заважає основній роботі, як встигаєте?
– Не заважає, я звик контролювати кілька питань одночасно. Головне правильно розділити питання на термінові і другорядні. А ще вдячний за розуміння і підтримку з боку людей.

У роботі депутата не розчарувалися?
– Ні, бо знаю, що будь-яку роботу треба робити. І відстоювати інтереси нашої громади треба, а я бачу, що можу.

Скільки сесій пропустили?
– Точно не пам’ятаю, здається, дві.

А які плани на майбутнє?
– Великі. Багато хочеться зробити, а що вдасться – побачимо. Єдине, що можу сказати точно, ми не припинимо допомагати нашим воїнам, для нас це важливо.

Вітаю всіх зі святами і головне – мирного неба.

Світлана ЛОНЧУК