Головна Інтерв'ю Щоб мова об’єднувала, а не розділяла

Щоб мова об’єднувала, а не розділяла

3034

Мова. Вона є для кожного народу тим фактором, який визначає його як самобутню націю, «з яким зв’язана не лише минувшість, а і будучність народу, і його повага у світі». Про це ще у 1884 році писав Микола Подолинський. Чого тільки не випало на долю української мови за всю її тисячолітню історію формування! Заборони друкування українською мовою Петром І, викладання в університетах, закриття українських шкіл при полкових козацьких канцеляріях, Емський указ та Валуєвський циркуляр (про заборону ввезення книг українською мовою, друкування та видання книг на «малороссийском наречи», заборона створювати українські театри, «брєжнєвсько-рашидовський циркуляр» про посилення вивчення та викладання російської мови. Та й тепер маємо не менш скандальний закон Колесніченка-Ківалова, яким істотно розширюються використання регіональних мов та навколо якого уже з 2012 року точаться дискусії.

То що ж потрібно зробити, аби мова не роз’єднувала, а об’єднувала людей, традиційно запитуємо у жителів району.

Неля САЦЮК, приватний підприємець, власник магазину «Глобус»: «Мабуть, аби мова не роз’єднувала людей, найперше потрібно, аби вони дотримувалися тих мовних законів, які є. Якщо державною мовою є українська, то вона обов’язково повинна  використовуватися у дер­жавних органах влади. Маємо підвищувати статус мови, аби саме українською було престижно розмовляти, аби вона не була мовою периферії, а ще й мовою українських мегаполісів. Це залежить від самих людей, від того, якою мовою вони спілкуються в сім’ях, на роботі. Сьо­годні маємо ситуацію, коли російська мова є мовою ді­ло­вих лю­дей. Має бути навпаки. Але після Революції Гід­ності маленькі зміни помічаю. Багато наших постачальників у спілку­ванні перейшли на українську мову».

Іван ГІНЧУК, в.о. старости сіл Прип’ять, Плоске, Вілиця, Кро­пив­ники: «Аби мова об’єднувала наш народ, потрібно її більше по­пуляризувати серед населення: ви­давати більше книг українською мовою, газет та журналів. Потрібно популяризувати її й на телебаченні: телепередачі та фільми транслю­ва­ти дер­жав­ною мовою. До цього додати україномовний Інтернет. Але не примусом».

Майя МЕЛЬНИЧУК, вчитель української мови та літератури ЗОШ І-ІІІ ст. с. Світязь: «В Україні, перш за все, повинна бути одна офі­­ційна державна мова – україн­ська. Для того, щоб мова не роз’є­днувала, потрібно саме бажання людей більше розмовляти, спілку­ватися українською. Останнім ча­сом стало модно розмовляти укра­їнською, побільшало молоді, яка спілкується українською. Пот­рібно, аби минуло трохи часу, щоб люди це усвідомили. Маємо видавати більше книг українською мовою, популяризувати українських авто­рів. Адже більшість людей не спроможні назвати навіть прізвища укра­їнських письменників».

Людмила ЄРОФЄЄВА, на­ча­льник відділу освіти, молоді та спорту Шацької РДА: «Укра­ї­на – це незалежна і су­ве­ренна держава зі своїми симво­лами, одним з яких є і українська мова. Як і все, що єднає укра­їн­ців, во­на має об’єднувати, гур­тувати нас. А для цього вико­ристання української мови як дер­жавної жодним чином не мо­же заперечува­ти мовних прав національних меншин, які прожи­вають на території України. Права людини понад усе. Державна мова обов’язковою має бути в органах влади, державних установах, медицині, освіті, інших сферах пуб­ліч­ного життя, але аж ніяк не розпов­сюджуватися на побут, релігію, приватне життя. Тут не може бути ніякого примусу, важливо, як ка­жуть, не перегнути палку».

Тетяна ЦІПОШУК, методист відділу освіти, молоді та спорту Шацької РДА, вчитель української мови та літератури НВК «ЗОШ І-ІІІ ст. – гімназія» смт Шацьк: «Один з українських поетів писав: «Мово на­ша, мово, ниточко шовкова, серцем закликаю: тільки не урвись!». Для того, щоб мова нас не роз’єднувала, потрібно, аби ми були єдиним цілим, одним народом, бо саме і твор­чість Тараса Шевченка, і спрага жити Володимира Симо­ненка спонукає нас виховувати, іти в бій із камінними душами, запалювати їх своїм го­рінням, давати силу жи­ти. І навіть ця, така клопітка любов і тяжка робота сповнена потужної зага­льнолюдської гуманності, великої-великої напруги. І, звичайно, у часи, коли наше суспільство стру­шувало із себе гіпноз гвинтикової свідомості, ніби маніфестом непов­торної людської індивідуальності, її цінності є гідні слова Василя Симо­ненка: «Ти знаєш, що ти людина…». «Ти знаєш, що ти українець», – сказала б я».

Раїса ГУРКО, вчитель-пенсіо­нер Шацької школи: «Аби мова не роз’єднувала, а об’єднувала наш на­род, по-перше, потрібно скасувати су­мнозвісний мовний закон Ківало­ва-Колесніченка. По-друге, у всіх школах України ввести обов’язкове вивчення української мови як дер­жавної. По-третє, у ЗМІ популяризу­вати рідну мову, ні в якому разі не пропагуючи «двоязычие», бо в та­кому разі ми ні­коли не звільнимось від обіймів «великой и неделимой».

Світлана БОГДАН, викладач Східноєвропейського національного університету, філолог, уродженка с. Смоляри-Світязькі: «Мова ніколи не роз’єднувала і не роз’є­днує. Навпаки, вона завжди є тією ниточкою, що єднає окре­мих людей, націю в одне ціле. Тільки рідна мова дає людині справжню основу, лише єдина державна мова в Україні – запорука нашої незалежності та єдності. Усі мовні проб­леми в Україні – це проблеми мовців і влади, які вже третє десятиліття не спроможні усвідомити, що мовні кордони – найнадійніші передумови нашого суверенітету. Неза­бутній Юрій Іллєнко невипадково стверджував: «Врятуймо мову, і мова врятує нас». Чи не час дослухатися?..».