Головна Інтерв'ю Звання «Заслужений лікар України» стало визнанням багаторічної самовідданої праці медика

Звання «Заслужений лікар України» стало визнанням багаторічної самовідданої праці медика

1856

З нагоди Дня медика, який цього року відзначався 19 червня, Президент України Петро Порошенко присвоїв почесне звання «Заслужений лікар України» заступнику директора Во­линського обласного санаторію «Лісова пісня» з медичної час­тини Руслані Дибель. Висока відзнака стала приводом для нашої розмови, під час якої Руслана Євгенівна розповіла про те, як перейнялась бажанням лікувати людей від діда-прадіда, як починала і чого досягла за майже 30 років роботи в санаторії, про плани і задуми, а також про свою сім’ю, в якій і чоловік, і двоє доньок є представниками сфери медицини.

Народилася Руслана Євгенівна в селі Мовники Іваничівського району. Розповідає, що не зовсім вважає цей населений пункт своєю малою батьківщиною, оскільки в дитинстві довелося жити в багатьох куточках Волині.

Мій батько був головою колгоспу, про який ширилася добра слава на всю область. От вище керівництво і направляло його то в один слабенький колгосп, то в інший – щоб учив тамтеш­ніх людей господарювати і успішно виконувати норми. Так от ми і кочу­вали по Волині: народилася я в одному селі, школу закінчила в іншому. Часті переїзди не були перешкодою для навчання, тому зі школи в селі Павлівка я випустилася золотою медалісткою, – розповідає про свій життєвий старт Руслана Дибель.

Любов до медицини була в неї крові, на генетичному рівні. Мама все життя пропрацювала фельдшером, а про професіоналізм і майстерність маминого діда – медика, який лікував піврайону, – знала вся Волинь. Після школи без довгих роздумувань обрала для вступу медичний заклад, проте перший вступний іспит склала на четвірку і, розчару­вавшись, на другий не прийшла. Через рік зробила другу спробу – бо таки не бачила себе в іншій сфері – і була зарахована в студенти Чернівецького медінституту. До речі, саме в цьому виші навчався і майбутній чоловік Руслани Євгенівни – Володимир Дибель, нині генеральний директор ТМО Лю­бомльського і Шацького районів. Там познайомилися, закохалися одне в одного, там одружилися. Навіть старша донька подружжя Дибелів Оксана народилася в батьків-студентів. Як пригадує пані Руслана, гляділи її всім гуртожитком.

– Чоловік в інституті був дуже активним, користувався авто­ритетом і в студентів, і в викладачів. Саме його було обрано головою студентського профкому навчального закладу. Згодом, після закінчення вишу, він не мав труднощів і з пошуком роботи. Уже дипломованого спеціаліста-медика покликав на роботу в санаторій «Лісова пісня» тодішній директор Микола Шид­лов­ський. З часом і для мене там знайшлася робота лікарем-терапевтом.  Це був 1989 рік, – пригадує початок медичної кар’єри моя співрозмовниця.

На сьогодні Руслана Євгенівна понад 15 років працює зас­тупником директора санаторію з медичної частини. Зізнається, що на її плечах – не лише вся лікувальна база закладу, а й сфери культури, проживання і харчування пацієнтів. Дбає про розвиток і вдосконалення санаторних послуг, покращення умов відпочинку. Залучає до роботи в здравниці високопрофесійних і відповідальних  медичних кадрів:

– Ми маємо три реабілітаційні відділення: післяінфарктне, післяінсультне і травматологічне. Хворі люди їдуть до нас з усієї України відразу після того, як виписуються з лікарні. А тут, на лоні чудової природи, мають зміцніти, покращити імунітет, набратися сил. І поїхати додому здоровими!

Руслана Євгенівна є постійним учасником нарад, семінарів, конференцій на тему оздоровлення не лише обласного, а й всеукраїнського рівнів. Має змогу бачити, як працюють інші оздоровчі заклади, переймати їхній досвід і ділитися власним, привозити в санаторій і впроваджувати новинки і сучасні технології. Буквально днями повернулася з конференції «Медико-соціальні аспекти Чорнобильської трагедії», яка відбувалася в місті Київ. Цього року, як відзначила заступник директора, чорнобильців позбавили відпочинку в санаторії.

–  З приводу цього і вони переживають, і ми. Учасники ліквідації аварії на ЧАЕС вже встигли за багато років полюбити наш заклад. Їм тут подобається все: і природа, і кваліфікований персонал, і комфортне проживання. Їхні рани тут менше болять. Саме ми свого часу першими серед санаторних закладів почали оздоровлювати людей цієї категорії. Маємо власні методики і напрацювання, тому шкода, що цього року ми ними не ско­ристаємося.

Так сталося, що під час проведення тендеру на відпочинок у «Лісовій пісні» чомусь не були враховані головні аспекти. А саме те, що санаторій – єдиний на Волині, що має три реабілітаційні відділення, єдиний з вищою категорією, один з небагатьох в Україні, який має європейську сертифікацію ISO. Повірте, це дуже важливі нюанси. Окрім того, здравниця має власне родовище лікувальних грязей, – Руслана Дибель розповіла про одну з проблем, над вирішенням якої санаторій працює.

До слова, в резолюцію кон­ференції була внесена пропозиція Руслани Євгенівни щодо адресної допомоги учасникам ліквідації Чор­нобильської аварії: «Щоб отримували на руки кошти і самі ви­бирали до смаку заклад від­починку».

Окрім того, що ретельно й від­повідально виконує свої обо­в’язки, Руслана Євгенівна бли­зько до душі сприймає трагедію України – війну на сході. Ініцію­вала й сприяла організації в санаторії благодійного ярмарку та концертів, кошти з яких передавалися безпосередньо бійцям АТО Шацького району. До речі, в санаторії постійно відпочивають та оздоровлюються українські військовослужбовці. Коли на базі закладу діяли курси психологічної реабілітації, керівництво повністю фінансувало харчування і проживання бійців.

– Загалом на благодійну діяльність (оздоровлення учасників АТО, інвалідів-візочників, інвалідів зору) санаторій у минулому році виділив 260 тисяч гривень. Зараз теж маємо на відпочинку бійців, які приїхали з дружинами і дітьми. Вони дуже задоволені, що відпочивають саме тут, на березі чудового озера, тому київська асоціація воїнів АТО хоче укласти з санаторієм договір на цілий рік. Були в нас і волонтери з організації «Чорний тюльпан», що займаються пошуком убитих у зоні АТО українських військо­вослужбовців. Такі всі молоденькі і водночас мужні і сильні духом. Ми зробили все можливе, щоб їм у нас сподобалося.

Руслана Дибель – берегиня домашнього вогнища у родині, всі члени якої є медиками за професією. Чоловік Володимир Юрійович – директор потужної медичної структури, що об’єднує два райони, старша донька працює в кардіореанімації Луцької міської лікарні, молодша Оленка – студентка Буковинського державного ме­дич­ного університету. І в сім’ї, і на роботі знають, скільки сил і здоров’я Русланою Євгенівною вкладено в те, щоб санаторій «Лісова пісня» став популярним, щоб приваблював українців не лише непов­торною природою, а й потужною лікувальною базою і комфортними умовами, щоб розвивався і вдосконалювався.

Почесне звання «Заслужений лікар України» стало визнанням багаторічної самовідданої праці медика. Нехай висока нагорода стане стимулом для подальших звершень і перемог, сміливих планів і їх втілень на ниві однієї з найгуманніших сфер діяльності.

Мирослава ЦЮП’ЯХ.