Головна Історія Світязь славиться своїм музеєм

Світязь славиться своїм музеєм

4139

Якщо не знаєш свого ми­нулого – не вартий майбут­нього. Важко не погодитися з цим відомим висловом, бо кожна нація, край, та, зрештою, й людина не будуть достойні майбутнього, коли не зна­ти­муть своєї історії. Чи не тому сьо­­годні майже в кожному місті, школі є свої музеї – чи то етнографічні, чи то історико-ку­льтурні…

Славиться своїм музеєм і школа с. Світязь, відкриття яко­го відбулося ще 8 травня 1985 року. Його завідувач Олена Ми­колаївна Корусь (на фото), роз­повідаючи нам про історію ст­ворення музею, зазначила, що спочатку в школі це був зви­чай­ний куточок бойової і трудо­вої слави, яким займався вчи­тель з військової підготовки Ту­рич Михайло Демидович. По­тім, коли матеріалу побільшало, стала діяти Кімната бойової і трудової слави, а згодом відк­рився шкільний музей, бо зібрані матеріали значно вийшли за межі окресленої тематики дія­ль­ності кімнати. Сьогодні в шкі­ль­ному музеї налічується бі­льше тисячі експонатів. До речі, цьому шкільному закладу прис­воєно звання «Зразковий му­зей», про що свідчать офіційні документи.

Як розповідає Олена Мико­лаївна, демонструючи стенди із шкільного музею, краєзнавча робота розпочалася в 60-х ро­ках минулого століття, завдяки Ніні Василівні Суховій. Вона, викладаючи географію, зуміла захопити краєзнавством не ті­льки учнів, а й вчите­лів. У школі на той час активно пра­цювали учнівські пошуко­ві загони, які що­року звіту­вали про резуль­тати своєї роботи в рамках по­шукової експедиції під назвою «Моя Батьківщина – СРСР», яка з 1991 року стала називатись «Земля моя, земля моїх батьків».

Олена Миколаївна також лю­­б’язно погодилася розпо­вісти про численні експозиції, зібрані вчителями та учнями школи. Вагоме місце в музеї зай­мають експозиції, присвя­чені подіям Великої Вітчизняної Війни. Це – «Герої визволення України», «Місцями бойової сла­ви», «Партизанка Майя При­ходько», «Партизанська боро­тьба на Волині», «Партизансь­кий загін Степана Шковороди», «Вшанування ветеранів». Оле­на Корусь із дітьми та з Марією Те­рен­тіївною Гетьман-Кравченко, корінною світязянкою, яка дуже добре пам’ятає про події війни, працювали над темою «Місця, де проходили бої під час виз­во­лення с. Світязь від фашистсь­ких окупантів 21-22 липня 1944 року». Всього у боях за визво­лення села загинуло 16 солдат, які й були похоронені у братсь­кій могилі. Аби встановити пріз­вища усіх воїнів, школа кілька разів давала запити у військко­мат та архів, спираючись на ін­фор­мацію з медальйонів загиб­лих, але вдалося віднайти ті­льки родину капітана Суріна з Москви. У село навіть приїжд­жала його дочка з чоловіком та сином.

Особливе місце займає стен­д, присвячений партизанці Майї При­ходько. Тут не лише її фото, а й описи діяльності загону, в якому вона перебувала, пріз­вища партизанів. Завдяки пошу­ковим старанням світязьких шко­лярів під керівництвом П.Т.Ха­худи та Н.В.Суховій в с. Піща було віднайдено її могилу, а піо­нерській дружині школи було присвоєно її ім’я.На урочистості з нагоди цієї події приїжджали у с. Світязь її мати та сестра з м. Одеса. Є ма­теріали про дія­ль­ність парти­занського загону Сте­пана Шко­вороди, зокрема, художня книга І.С.Бородуліна «Князь Багон». Збирається ін­фор­мація і про діяльність Шаць­кої районної ради ветеранів, про зустрічі шко­лярів з ветеранами району.

– Вдалося нашим учням ко­лись вла­ш­тувати й зустріч одно­пол­чан че­рез 30 років після вій­ни, – розпо­відає завідувач му­зею, привертаючи увагу до фо­то про ті пам’ятні події. – Зробили таку сп­раву завдяки батькові нашого ко­лишнього учня Сте­пана Но­су­ліча – фронтовика Іва­на Євдоки­мовича. У нього й збе­реглися ад­реси однопол­чан. На­ші учні написали їм усім листи, зап­ропонували зустрітися, приз­на­чили дату. «Фото 9 травня 1975 року. До­по­могли зустрітися піо­нери загону ім. Валі Котика», – це під­пис під пам’ятним фото. А ще у м­узеї є листи-трикутники, які писали солдати додому. Рес­тав­рували їх також наші шко­лярі.

В експозиції про Велику Віт­чизняну є бойові ордени та ме­далі односельчан, книжки до них, подаровані шкі­льному му­зею, зокрема, світязьким ве­те­раном Карпом Величком. Є також дос­лід­ження про історію зас­тави с. Грабове, яка чи не пер­шою 22 червня 1941 року прий­няла бій з німе­цькими загарб­ни­ками. Внизу під стендами ле­жать військові екс­понати – ст­річки від кулеметів, автоматів, каски з імперіаліс­тич­ної війни та радянські, затвор, фаустпатрон, гі­льзи, німецький ящик для збе­ре­ження пороху, який презенту­вала музею Марія Терентіївна, та багато інших німих свідків тих буремних подій. Про бойову славу світязькі шко­лярі знали не тільки з розповідей вете­ра­нів, зібраних матеріалів. Дово­ди­лося учням бувати й у місцях, де проходили запеклі бої: Брест­ській фортеці, спаленому фа­шис­тами селі Кортеліси, у місті Володимир-Волинський. Пи­сали наші учні й творчі роботи про воєнне лихоліття: Ліля Ок­сен­тюк зайняла 3 місце в облас­ному етапі Всеукраїнсь­кого кон­курсу «Безсмертний под­виг ук­раїнського народу», написавши цікаву розповідь  «Незагойні в душі рани» про свого прадідуся Плейтуха Адама Родіоновича, ветерана війни і праці.

Окремо на стенді є список сві­тязян, загиблих у Великій Віт­чизняній війні. На прикладі цих героїв, подвигів героїв виз­во­лення України (стенд з їхніми іме­нами та фото також є у му­зеї) виховувалися у школі усі нас­тупні молоді покоління. Тож велика увага у навчальному зак­­ладі приділялася військовій підготовці. Про це також у музеї є чимало фото, вирізок із газет про різні заходи, що відбувалися в закладі.

Увагу відвідувачів шкільного музею привертають фото на стендах з написами «Трудова сла­ва села», «Материнська сла­ва», «Учительська слава». Що­до останнього розділу, то, як гово­рить Олена Миколаївна, нею зіб­рано інформацію про усіх дирек­торів шкіл та багатьох вчителів, котрі плідно працювали у міс­це­вій школі та в школах сіл Сві­тязької сільської ради. Зокрема, у колишній початковій школі села Омельне працювала заслуже­ний вчитель України Ско­роба­га­това Варвара Сергіївна. У му­зеї є чимало світлин вчите­льки та учнів, статей із обласних та ра­йонних газет про її досяг­нення. Чимало інформації і про одного з директорів закладу – від­мінника народної освіти Ук­раїни Миколу Мар­шука, за якого протягом 5 років було побу­до­вано нову школу, пришкільний інтернат та будинок для вчи­те­лів. Про цього директора школи, як зазначила Олена Ко­русь, є матеріали і в му­зеї Волинського інсти­туту піс­лядипломної педа­гогічної освіти в Луцьку. В розділі «Трудова слава села» увагу при­вертають фото та розповіді про ветеранів війни і праці Ми­колу Степа­но­вича Зотова та Ду­­жича Івана Ти­хоновича. Ві­дома у Світязі й династія метео­рологів (і особ­ливо ім’я Цюп’я­щука Івана Тро­химовича), яка розпочинає від­лік роботи у ме­теорології з 1953 року, а за­га­ль­ний стаж роботи чле­нів ро­дини у цій галузі ск­ладає 110 ро­ків. Ди­настія ме­тео­рологів була за­несена до по­чесної книги іс­торії гідрометеос­лужби України.

Віта ШЕПЕЛЯ.

Закінчення у наступному номері…