Головна Культура Iде життя – незвідане чи звичне, – ніхто його не втримає в...

Iде життя – незвідане чи звичне, – ніхто його не втримає в руках, лише душа живе у піснях вічно, а пісня до душі знаходить шлях

1108

Ми любимо свій поліський край, любимо слухати, співати українські пісні. Допоки життя на землі, пісня житиме в віках, бо народ наш співучий, жит­тєрадісний, любить свою зем­лю, свою пісню, рідне сло­во. В цьому переконалась на свят­ковому кон­церті, присвя­чено­му дню 8 Бе­резня, у клубі с. Ростань, куди мене запросила сім’я воїна-афганця Василя Божука. Чесно кажучи, в цих краях ніколи не була і хотілось побачити село, зустрітись з людьми, побувати на святі. І дуже приємно, коли на тебе чекають, коли незнайомі люди вітають зі святом, шлють по­бажання. Це найбільше вра­зило, а головне, ми не відчу­вали себе чужими, нам були раді! Велике спасибі вам, добрі люди!

Та ще більше радості і гар­ного настрою ми отримали від святкового концерту під керів­ництвом завідуючої сільського клубу Лариси Глушкової, ба­яніста Віктора Вирвича, митців свята. Скільки праці, турботи, ре­петицій, переживань пот­ріб­но, щоб підготувати свято! Маючи такі святині, як рідне слово, пісню, традиції, учас­ники художньої самодіяльності с. Ростань довели, що святий обов’язок не словом, а ділом примножувати скарби нашого краю. Є скарби, заховані в землю, є такі, що розташовані на поверхні і передаються з покоління в покоління, чару­ючи людську душу. Двого­динний концерт, в якому були виступи жіночого гурту, соло, сценки, родинний дует час­ті­вок, влас­ний вірш про маму Тані Божук, літературний мон­таж, низка пісень від «Золотої осені» під керівництвом Віри Лончук пе­ре­конав у тому, що Во­линська земля – то без­кінеч­на пісня. На закінчення свята всі жінки отримали весняні квіти, а діти – шоколадки. Зали­шається по­бажати: спішіть на вогник до сільського клубу, по­лишайте екрани телевізорів та ноут­буків. На вас чекають вис­тупи ваших рідних, сусідів, ді­тей і внуків, мам і бабусь, дру­жин, братів і сестричок. Вони пода­рують вам радість і спокій, при­ємний настрій і сміх. І хо­че­ть­ся, щоб весна дарувала теп­ло сонячних промінців. Якщо бра­кує нам піднесеного нас­т­рою, тоді спробуємо просто підняти голову і просто жити, пере­бо­рюючи різні труднощі на жит­тєвому шляху. Ми дещо розу­чились усміхатися весні, сон­цю, своїм близьким, знайо­мим і незнайомим.

Хай весна принесе доста­ток і погоду, радість і сміх в кож­ну сім’ю. Співайте, люди, про гаї і жита, щоб веселіше нам на світі жити, і про червону лугову калину, про край квіту­чий – нашу Україну.

З повагою

Галина Цвид, с. Світязь.