Головна Листи Коли шачани навчаться культури, або як звикнути жити без сміття

Коли шачани навчаться культури, або як звикнути жити без сміття

204

До редакції газети звернулася жителька Шацька (ім’я та пріз­вище вона попросила не вказу­вати) та обурилася тим, що одно­сельці вже кілька десятиліть так і не навчилися бути культурними людьми. І йдеться тут, в першу чергу, про сміття. Весь цей час шачанка спостерігає одну й ту ж картину: між приміщенням теле­ко­мівців-поштовиків та аптекою (вул. Шковороди) знаходиться гро­мадський туа­лет, на цій же території працівники комуналь­ного підприємства вста­но­вили два великі сміттєві баки (для того, аби туди зносили сміття прибиральниці, які пра­цюють на вулицях). Але як тільки комуна­ль­ники прихорошать цю те­риторію, вивезуть сміття та ви­чистять усе, через 2-3 дні там знову з’являються купи сміття.

–  Проблема в тому, що ша­чани, коли викидають там сміт­тя, ки­дають його не у бак, який може бути напівпорожнім, а біля нього. Їх роздирають собаки, потім вітер розносить непотріб по всій те­ри­торії. Бачила, як чоловік із палкою, на кінці якої прилаштував ве­ликого цвяха, проштрикував ті мішки, чи бува, немає там пля­шок, роздирав їх і брав те, що йому треба було. Ми навчилися пла­вати в воді, як риби, літати в небі як птахи. Невже так важко нав­читися жи­ти на землі, як люди? – обу­рю­ється поважна ша­чанка.

– Наші працівники прибирають ту територію через два-три дні. Але проблема в тому, що зно­сять туди сміття і з уста­нов та орга­нізацій, які знахо­дяться в центрі, також ті, хто не уклав з нами договори про вивіз сміт­тя, і жителі су­сідніх будинків. Пос­тавили там камеру відеоспос­те­ре­ження, зафіксували, хто і що туди зносить. Навіть вночі приїжд­жали двоє осіб на мо­тоциклі, аби сміття викинути. Але усьому коли-небудь при­ходить край. Якщо місцеві жителі та керівники установ не подбають про те, аби ук­ласти з нами договори на ви­везення сміття, ми змушені будемо оприлюднювати пріз­вища в газеті, а на сайті – відео, – прокоментував си­туа­­цію начальник КП «Будин­коуп­равління» Іван Коваль.

Це – не єдине місце в се­лищі, яке облюбували шачани для безкоштовного способу позбавлення від сміття. Ра­ніше його зносили за паркан ста­­рої лікарні і до посадки біля озера Велике Чорне. Прав­дами і неправдами керів­ниц­тву «КП «Будинкоурправ­лін­ня» вдалося відвоювати чис­то­ту цієї території, а тепер на них чекає нове протис­тоя­ння.

А як у світі вирішують сміттєву проблему?

Щороку людство нагро­маджує понад 2 мільярди тонн сміття. Це в середньому 200 кілограмів на одну людину. В краї­нах активного споживання ця цифра сягає 2 тонни на рік на лю­дину. Тобто кожен представ­ник «середнього класу» пород­жує що­року маленьку ванта­жівку сміття.

Відходи гниють на сміттєзва­лищах, забруднюють водойми та руйнують екосистеми. У бага­тьох країнах світу вже давно за­ду­малися над тим, як уникнути перетворення планети на ве­ли­кий смітник. Виявляється, сміт­тя можна переробляти знову в ресурс – і робити з нього нові речі або енергію. Утім, все по-по­рядку.

Передмова

Відходи можна системати­зу­вати як за походженням (побу­тові, промислові, сільськогоспо­дар­ські), так і за властивос­тями. Найвідоміший поділ за цим кри­терієм, прийнятий в законо­давст­вах більшості країн, це по­діл на «небезпечні» (токсичні, їдкі, легкозаймисті тощо) та «без­печні» відходи. Тверді побутові відходи (ТПВ) в Європі прийнято було називати «твердими муні­ци­пальними відходами», захоро­ненням яких колись займалася лише міська влада. Проте в наш час у розвинутих країнах значна кількість побутових відходів зби­рається і переробляється не міськими комунальними служ­бами, а приватними підприємст­вами, які мають справу з про­мис­­ловими відходами. У вар­тісному вираженні обсяг ринку му­ніципальних відходів у краї­нах, що розвиваються, оцінює­ться приблизно в 120 млрд. до­ларів. Найбільше значення мають ринки США (46,5 млрд. дол.), Європи (країни Євросоюзу разом з Норвегією і Швейцарією, близько 36 млрд. дол.) та Японії (близько 30,5 млрд. дол.). У сві­товій практиці до цього часу пе­ре­важну кількість ТПВ все ще продовжують вивозити на полі­гони: у СНД на звалища достав­ляють 97% відходів, у США – 73%, у Великобританії – 90%, у Німеччині – 70%, у Швейцарії – 25%, в Японії – близько 30%.

Відправлення сміття на полі­гони слід розглядати як виму­шене, тимчасове рішення проб­леми, яке в принципі суперечить екологічним і ресурсним вимо­гам. Оскільки звалища все далі віддаляються від міст, а нескін­ченно площа вивезення ТПВ збі­ль­шуватися не може, для всіх країн актуальна проблема про­мис­лової переробки сміття. Саме вона враховує вимоги еко­ло­гії, ресурсозбереження та еко­номіки, являє собою кардина­льний шлях вирішення проблеми відходів. Такі технології широко зас­тосовуються для переробки ТПВ: термічна обробка (спалю­вання), біотермічне аеробне ком­постування (отримання біо­па­лива); анаеробна ферментація (отримання біогазу); сортування (з вилученням тих чи інших цінних компонентів для вторин­ного використання).

В європейських країнах спа­лю­ванням переробляють 20-25% обсягу міських відходів, в Японії – близько 65%, в США – близько 15%. До універсальних відходів належать побутові не­без­печні продукти, яких можна рів­няти за такими категоріями: автомобільні (гальмівна рідина, антифриз та акумуляторні ба­тареї, бензин, гас, дизельне па­ливо тощо); для ремонту будинку (фарба, лак, скипидар, клей, азбест); матеріали домашньої хім­чистки (різні чистячі засоби) і пестициди; медикаменти, шп­рици, пожежні вогнегасники та за­па­льнички, димові сигналізації, вибухонебезпечні товари (пе­тарди, феєрверки), прилади, що містять свинець, фреон, ртуть (тер­мометри), продукти елект­ро­ніки, вироби з пластмаси (пляш­­ки, мішки).

До вашої уваги – найбільш успішні світові приклади розумного поводження зі сміттям

Сміття стає енергією

Швеція є одним зі світових лідерів, що використовують тех­нологію «енергія-зі-сміття». Близько 2,5 млн. т сміття щороку спа­люється в цій країні для вироблення електрики або тепла. У Швеції – десятки сміттєпереробних заводів та «сміттєвих» електро­стан­цій. Вони забезпечують енергією близько мільйона сімей – чимало, як для 10-мільйонної країни. Таке місто, як Мальме, 60% своєї енергії бере з відходів. 99% сміття в країні використовується або як паливо для електростанцій, або як сировина для виробництва. Швеція настільки успішна в переробці власного сміття, що їй його не вистачає. Тому вона почала його завозити з Норвегії, Британії, Німеччини та інших країн. При цьому шведи аж ніяк не купують цей мотлох: навпаки, інші країни доплачують їм для використання своїх відходів.

Розщеплення пластику

У Відні, столиці Австрії, сміттєспалювальний завод став теп­лоелектростанцією. На ньому сьогодні на теплову енергію пе­рет­ворюється 265 тис. т сміття на рік, що дозволяє опалювати цілі ра­йони Відня. Але австрійці навчилися й іншого мистец­тва: пе­ретворення відходів на ресурс. Вони непогано почуваються в концепції «циркулярної економіки» – коли сміття стає сировиною для виробництва нових речей. Сьогодні, наприклад, вони активно застосовують біотехнологію, що дозволяє розщепляти пластик. Для цього використовується особливий грибковий фермент, який здатен розщеплювати полімери на прості мономерні елементи. Так забезпечується «колообіг пластику»: відхід від одного продукту використовується для створення іншого. За допомогою цього ферменту можна розщепляти, наприклад, пластикові пляшки. Чи поліестер, який сьогодні масово використовується в текстилі.

Енергія з недоїдків

Британія є одним із світових лідерів в іншій технології: перетво­ренні харчових відходів на енергію. Для цього застосовується так зване «анаеробне розщеплення». Просто кажучи – вико­ристання бактерій для переробки харчових відходів і отримання біогазу та біодобрива.

На спеціальному заводі перекривається доступ кисню, в ре­зультаті чого розмножуються бактерії, що розщепляють залишки їжі. За оцінками британського уряду, в середньому подібний завод може виробляти енергії розміром у 200 кВт/год. з однієї тонни сміття. У Британії цю технологію застосовують кілька сотень заво­дів. Вони здатні забезпечувати енергією понад півмільйо­на бу­динків.

Нема землі – нема сміття

Синґапур є одним із прикладів країн, які перетворили свої про­б­леми на свої переваги. Маленька країна з браком землі просто не могла собі дозволити великих сміттєзвалищ. Тому вона стала бу­дувати енергоблоки на смітті. Сьогодні вони спалюють понад 8 тис. т сміття на день, що дозволяє зменшити його обсяги на 90%. Те, що не спалюється (наприклад, метали), – продається. Завдяки «сміттєенергії» Синґапур виробляє 2 500 мВт/год. електрики на день.

Підземні машини

Інша азійська країна, Південна Корея, пішла ще далі. Місто Сонґдо (60 кілометрів від Сеула) – один із найяскравіших прикла­дів «смарт-міста» – чи навіть «міста майбутнього». Створене фа­к­тично «з нуля», біля найбільшого в країні аеропорту, місто запро­вад­жує небачені раніше нові технології. Одна з них стосується сміт­тя. Замість сміттєзбиральних машин, за відходи відповідає під­земна система. Спеціальна пневматична каналізація забирає сміття безпосередньо з квартир. Через підземні труби воно тран­спортується до сортувальних механізмів. У майбутньому воно постачатиметься на завод, що вироблятиме з цього сміття газ.

Дороги з пластику

Індія відома своєю складною ситуацією з відходами, особливо пластиком. Майже половина сміття просто не збирається. Ще менше сортується та перероблюється. Можливо, саме тому в краї­ні народжуються несподівані ідеї. Індійський професор хі­мії винайшов новий спосіб використання пластику. Поліетиленові пакети, обгортки шоколадок, упаковки від печива – все це тепер використовується для… будівництва доріг. Пластик стає част­ковою заміною бітуму – вуглеводню, який використовується для виробництва асфальту. За індійською технологією, з пластикових відходів в конструкції дороги можна замінити близько 15% бітуму. Це мало свої результати: вже побудовані тисячі кілометрів доріг, а пластик поволі стає товаром. Уряд його купує в громадян для будівництва доріг, що допоможе розв’язати проблему сміття.

Калькулятор забруднення

Ще одна цікава інновація народилася в Бельгії. Країна утилізує 75% свого сміття. Бельгійці перетворюють його на енергію, доб­рива чи сировину для виробництва. Але особлива бельгійська інновація має назву Ecolizer. Вона дозволяє оцінювати виробничі чи споживчі ідеї на самому початку. Ви можете визначити, скільки відходів вони можуть спричинити, чи будуть вони забруднювати атмосферу та ґрунт, скільки ресурсів піде на транспортування, енергетичне забезпечення, утилізацію сміття тощо. Наприклад, купуючи собі електроплиту ви можете порахувати її вплив на екологію – і порівняти з іншими товарами. Бельгійська інновація Ecolizer дозволяє ще на етапі придбання товарів порахувати їхній вплив на екологію.

Підсумок

Всі ці історії свідчать про те, наскільки уважно провідні країни світу ставляться до сміття. І наскільки важливо сьогодні забезпечувати циркуляцію відходів: не викидати відходи подалі з очей, а переробляти їх та знову використовувати. Це важливо з точки зору економіки, екології та елементарної гігієни. Як бачимо, Україні є в кого повчитися культури поводження з відходами людської життєдіяльності. Адже для нас ця тема теж вкрай актуальна. За підрахунками фахівців лише під промисловим сміттям знаходиться 160 тис. гектарів землі в Україні. Це вдвічі більше площі Києва. Найбільші обсяги відходів – це шлаки металургійних під­приємств і попелошлакові матеріали, які утворюються в результаті спалювання вугілля на електростанціях (близько 6 млн. т щорічно). Проблема накопичувалася десятиліттями – ще з радянських часів. Можливість переробки відходів навіть не розглядалася серйозно, відходи просто складували, не замислюючись про наслідки для природи. Сьогодні, з розвитком технологій і великою увагою до охорони навколишнього середовища, бізнес і вчені починають при­діляти цьому питанню більше уваги.

Віктор ГРИЦЮК, Віта ШЕПЕЛЯ