Головна Листи Вогник її душі

Вогник її душі

1637

Про хороших людей завжди приємно писати. І сьогодні мені хо­четься розповісти про чудову жінку, люблячу маму, турбот­ливу бабусю, щиру людину, дос­відченого педагога Галину Ва­лентинівну Цвид.

Для наших дідів-прадідів аксіомою християнського жит­тя була справжня система цінно­стей: «На першому місці – Бог, на другому – сім’я, на третьому – робота». Адже тільки тоді до людини приходить мудрість, багатство, любов, про які мрі­ють усі. У підтвердження своїх роздумів я переконалася, бу­дучи на зустрічі «Від усієї душі…», які традиційно від­­бу­ваються, починаючи з 1999 року, в с. Світязь. Організа­то­ром таких теплих зустрічей афганців є Галина Валенти­нівна Цвид. За пле­чима у неї 32 роки педаго­гіч­ного стажу, з них 17 працювала заступ­ником дирек­тора школи з виховної ро­боти. Свою любов, щирість, енер­гію, теп­лоту власного сер­ця віддає ця привітна жінка мо­ло­дому по­колінню с. Світязь. Га­лину Валентинівну знають, люблять і поважають за людя­ність і доброту, її душа не змі­ліла у вирішенні людських про­б­лем. Навіть перебуваючи на заслуженому відпочинку, вона не перестає турбуватись до­лею своєї «афганської» родини. Лю­бить людей, цінує життя, на­ма­гається торкнутись до струн душі кожного. Галина Вален­ти­нівна робить дуже добру сп­раву. Вона об’єднала в одну міц­ну афган­ську родину не ті­льки людей з с. Сві­тязь, а й з усього Ша­цького ра­йону. До тієї родини приєд­нались учас­ники бо­йових дій в інших військових кон­ф­лік­тах. Жінка підтримує своїх «си­вочолих хло­п­­ців» і їхніх дру­жин добрим щирим словом, ро­зумінням і теплотою свого серця. І вони завжди поспішають зуст­рі­тися з нею, по­го­­во­рити про життєві про­б­леми, труднощі, бо знають, що тут на них чекає вогник лю­бові, розуміння, спо­кій, якого так не вистачає  в нашому бурх­ли­вому житті.

Сім’я загиблого воїна-афган­ця Хомича Володимира Дмит­ро­вича безмежно вдячна дорогій Галині Валентинівні за тур­боту і підтримку у вста­нов­ленні пам’ятника, який через багато років поставили на могилі сол­дата. Ніколи не за­буває до­роги в дім батьків загиблого воїна. Запрошує на свої зуст­річі-розмови і батьків, даруючи їм частинку свого серця. А кожна нова зустріч – це нова розмова про матір, про батька, про школу, про дружин, про все, що могло б загоїти ду­шевні рани воїнів. А перед офі­ційною частиною обов’яз­ково всі відвідують храм, за­мов­ляють водос­вятний моле­бень за свої сім’ї, за душі за­ги­б­лих і померлих у мирний час.

Шановна Галино Вален­ти­­нівно! Дозвольте від родини Хо­мичів побажати Вам здо­ров’я, добра. Нехай Ваша ду­ша співає від щастя, напов­нює­ться енергією добра, а думка стає крилатою від мрій, нових планів, ідей – тоді жінка зали­шається молодою і коханою, хоч би скільки років їй було. Не­хай вогник Вашої безмежної душі ніколи не згасне від жит­тєвих гроз.

Ніна Костянтинівна