Головна Медицина Сильні руки мануальника позбавлять болю без медикаментів

Сильні руки мануальника позбавлять болю без медикаментів

3033

Лікаря Дубневича, напевно, знають усі, бо він єдиний у Шацькому районі мануальний рефлексотерапевт. В санаторії «Лісова пісня», де працює вже впродовж 10 років, Володимир Михайлович лікує пацієнтів здравниці і приймає хворих з проблемами опорно-рухового апарату з усього району. До мануальника приходять і молоді, сповнені сил люди, і літні, в яких з’являються ускладнення від хвороб. В затребуваності лікаря переконалася особисто, коли підійшла до його кабінету: в черзі на прийом стояло чимало людей. Трохи незручно було перед пацієнтами, проте до кабінету я зайшла поза чергою. А привід для цього був особливий – запис святкового інтерв’ю до 50-річчя лікаря.

Володимир Михайлович приїхав на Волинь із Львівщини, де народився 27 листопада в с. Потеличі. У 1987 році закінчив Львівський медичний інститут, лікувальний факультет, інтернатуру проходив в обласній лікарні м. Луцьк. На початку 90-х приїхав у Шацьк, де в районній лікарні отримав посаду лікаря-невропатолога. Перші курси підвищення кваліфікації з мануальної терапії проходив у центрі відомого лікаря Козявкіна. А з квітня 2003 року вже почав приймати перших пацієнтів з хворобами хребта, м’язів і суглобів у санаторії «Лісова пісня». Допомагає їм у випадках, якщо м’язи перетискають судини або відбувається защемлення нерва, при викривленні хребта, грижі хребетних дисків тощо. На хворі ділянки впливає як силою рук, так і голковколюванням.

– Щодня на прийом приходить 10-20 людей. Одні починають лікування, другі завершують, бо для позитивного результату потрібно декілька сеансів. Треті хочуть отримати консультацію. Нелегко, бо, скажімо, сьогодні прийом проводжу після добового чергування. А вони, чергування, всякі бувають: з гіпертонічними кризами пацієнтів, іншими нападами, коли за ніч очей не зімкнеш.

Саме в цій професії дуже важливі почуття відповідальності та впевненості у своїх силах, адже одна неправильна дія мануальника, який безпосередньо впливає на хребет, щось вправляє і ставить на місце, може дуже дорого коштувати людині. Роки безперервної практики зробили з Володимира Дубневича справжнього професіонала, який не лише глибоко розуміє фізіологію й анатомію людини, але і володіє методиками діагностики і лікування.

Чиновники районних установ є постійними пацієнтами лікаря. А ще місцеві бухгалтери, комп’ютерники – усі ті, хто більшість часу проводить сидячи за робочим столом і майже не рухається. В таких іде велике навантаження на поперековий відділ хребта і починаються застійні явища. А далі вже треба лікувати хвороби. Користуючись нагодою, Володимир Михайлович застерігає всіх від малорухливого способу життя. Навіть чиновники можуть кілька хвилин походити, зробити невелику зарядку, аби зняти навантаження на хребет. Потрібно більше рухатися, здійснювати прогулянки на природі, ходити на масаж, влітку – плавати.

Специфіка роботи мануальника така, що він має постійний контакт з людськими тілами, непередбачуваною біоенергетикою.

– А від деяких навіть б’є струмом, – зізнається лікар.

Синдром хронічної втоми для нього – чи не повсякденне явище. Мусить побути на самоті, в тишині, щоб відновити силу і забрану пацієнтами енергію. Відпочиває просто – на природі, біля води, з вудочкою в руках («Зловити кілька карасів – то вже щастя!»). А то й виконуючи звичні домашні справи. Душевній рівновазі сприяє ще й те, що Володимир Дубневич знаходить порозуміння з директором санаторію Віктором Карпуком і заступником директора з медичної частини Русланою Дибель.

50-річчя для медика – це досить солідна дата, привід підвести риску під власними досягненнями і двох своїх дітей. Пишається тим, що син Юрій є викладачем в аграрному університеті м. Дубляни. Донька Ірина, за прикладом мами, обрала професію лікаря-педіатра і зараз навчається у Львівському медінституті.

– Хочу дітей одружити, переконатися, що син і донька щасливі і знайшли своє місце в житті.

Сам же планує багато працювати, вдосконалюватися і рости професійно. Допомога людям була сенсом життя для медика до його 50-річчя і вона ж ним залишиться в майбутньому. Хай щастить йому в благих намірах!

Мирослава ЦЮП’ЯХ.