Головна Військо Дружинам загиблих волинських бійців подарували відпочинок на Світязі

Дружинам загиблих волинських бійців подарували відпочинок на Світязі

2414
0

Понад 20 вдів волинських вій­ськових, які загинули на сході України, провели три дні на озері Світязь. Відпочинок став мож­ли­вим завдяки ініціативним во­лонтерам з громадської орга­нізації «Територія 2.2» з м. Луцьк та Пет­рові Нестеруку, власнику маєтку «Nester House» на Світязі.

Дружинам воїнів «Небесного легіону» пощастило з погодою: щедре сонце, спокійний Світязь, атмосфера тиші й умиротво­ре­ності. На час приїзду журналіста у маєтку саме тривав концерт ансамблю з Луцька «Українська родина» – жінки співали разом з ними та гаряче аплодували.

Як розповіла одна з органі­заторів відпочинку, представник «Території 2.2» Світлана Шара­євська, бажаючих відпочити на Світязі волонтери шукали через соціальні мережі. Зголосилося понад 20 вдів загиблих бійців АТО з Волині.

– Ми з волонтеркою Оленою Соколовою давно мріяли їх зіб­рати на відпочинку, без дітей, самих жінок. Хотіли, щоб вони хоч декілька днів відпочили від щоденної роботи, переживань, хвилювань, сліз, щоб набралися сили і духовно зміцніли. На вті­лення цієї мрії «Територія 2.2» надала кошти, а Петро Нес­терук – свій маєток, зокрема безкоштовне проживання, харчування і всі види послуг: оздоровчі чани, велосипедні прогулянки тощо, – розповіла Світлана Шараєвська.

Більшість дружин загиблих – молоденькі жінки, в яких ли­шися на руках дітки по 3-4 роки. Були на відпочинку й серед­нього віку жіночки і навіть одна мама, в якої війна забрала сина. Біль важкої втрати не дає їм спокою, найменший спомин про рідну людину ятрить глибоку рану на серці, і вони плачуть.

Ніні Іванівні Случик із села Холоневичі Ківерцівського ра­йо­ну невимовно важко було зга­дувати про свого чоловіка-ге­роя, який два роки тому заги­нув на російсько-українській війні:

– Мого Михайла забрали на війну в четверту хвилю мобі­лізації. Пішов з дому зі слова­ми: «Якщо суджено поверну­тися – я прийду, якщо ні – на все воля Божа». Не повернувся. Напівсиротами залишилося двоє дітей, без господаря – новий великий будинок – мрія мого чо­ловіка. Він віддав своє життя за Україну, за її честь, волю і не­­залежність. Це велика спра­ва. Так має бути, бо чоловіки – це наші і України захисники. Мій тато і три його брати були воя­ками УПА. Одного з них убили, другий втік, а тато і ще один брат були вислані радянською владою на 17 років у Сибір. Я  ніколи не забуду татових слів: «Україна була і завжди буде».

Держава не допомагає рід­ним загиблих захисників. Сім’я, яка втратила годувальника, стає нікому не потрібною. Добре, зі слів Ніни Іванівни, що є такі дівчата-волонтерки, як Світлана та Олена, такі меценати, як Петро Нестерук, який заради них жертвує своїм часом, своїми статками.

– Ці люди не дають нам впа­дати у відчай, втрачати віру, а впевнено повертають нас до повноцінного життя. Велике їм за це дякую, – наголосила на завершення нашої розмови Ніна Случик.

Петро Нестерук, власник ма­єт­ку «Nester House», радіє, що зміг догодити цим дорогим гос­тям. Від громадської організації «Територія 2.2» йому оголосили подяку – за вагомий меценатсь­кий вклад у справу підтримки жінок, чоловіки яких загинули в зоні АТО.

– Дружини загиблих воїнів АТО вперше на такому відпо­чинку – всі разом, із своїм спіль­ним великим горем. Розумію, що ніякий відпочинок не по­вер­не їхніх чоловіків, але опускати руки теж не вихід, у них є діти, яких потрібно ставити на ноги. Чоловіки цих жінок віддали най­цінніше – своє життя – за те, щоб ми жили під мирним небом, працювали, будували, планували завтрашній день. Ми в неви­мов­ному боргу перед ними. До­лучившись до необхідної спра­ви, я зробив найменше, що у моїх силах. І буду щасливий, якщо за ці декілька днів на природі жінкам вдасться відпочити як фізично, так і морально. Впев­нений, це не остання наша зус­тріч, – підсумував меценат.

Волонтери і спонсори зроби­ли все можливе, щоб дружин воїнів «Небесного легіону» на відпочинку об’єднувала не лише одна на всіх біда, а й нові зна­йом­ства, цікаве спілкування, при­ємні сюрпризи, спільні розваги і плани на майбутнє. Їх не лишили страждати наодинці, а це го­ловне.

Мирослава ЦЮП’ЯХ.