Головна Військо Солдат строкової служби: «В армії ми пройшли реальну підготовку до війни»

Солдат строкової служби: «В армії ми пройшли реальну підготовку до війни»

2826

В Україні відновлено строкову військову службу. Чоловіки з відмінним здоров’ям віком від 20 до 27 років, які не мають права на відстрочку, призиваються до лав Збройних сил України на термін від 12 до 18 місяців. Шацький район також дає Україні військових, які в будь-який момент можуть стати на захист її цілісності і неза­лежності. Назарій Шопук зі Світязя – військовий стро­кової служби, який навесні цього року був звільнений у запас.

Пішов в армію свідомо, не ухиляючись від служби, не приписуючи собі хвороб і не роблячи спроб «порі­шати» питання з допомогою хабара. 4 місяці перебував у військовому навчальному центрі «Десна». Не при­хо­вує, що було важко – харчування, умови проживання в «Десні», м’яко кажучи, не найкращі. Утім, опанування знань військової науки стало для Назара справжньою шко­лою мужності і гартування сили духу.

– Навчали нас за програмою мобілізованих, тобто тривала реальна підготовка до бойових дій, – розповідає світязянин.

Навантаження було величезне. Підйом – о 4-5 годині ранку. Роз­починався ранок з зарядки і 3-кілометрового бігу. Далі – виїзди на полігон, відпрацьовування воєнних ситуацій, в руках – зброя, на полігоні – військова техніка, в повітрі – звуки (імітація) вибухів і пострілів. О 19 годині солдати буквально падали з ніг. Відпочинок мали в суботу після обіду, коли можна було сходити в баню, подивитися кінофільми, та в неділю з 15.00 до 18.00 – поспати в так звану тиху годину.

Строковику держава видає одну військову фор­му раз у півроку. Берці в Назара були власні – бри­танської армії, якісні, їх подарував йому друг. Змінну форму строковики мусили купувати за власні кош­ти, так само, як і білизну, шкарпетки тощо. 154 гри­вень заробітної плати, яку щомісяця видавали сол­датам, вистачало лише на дрібниці, тому хлопці на­діялися тільки на допомогу з дому.

Після «Десни» Назара Шопука відправили у вій­сь­кову частину міста Самбір Львівської області (інже­нерні вій­ська). Там служити було набагато лег­ше. Назар у Самборі знайшов гар­них друзів, вируча­ли одне одного, підтримували. Півтора року служби пролетіли швидко. Коли прийшов час демобілізації, хлопцям було дуже важко розлучатися. Хоч кожен і роз’їхався по домівках, та й досі не перестають спілкуватися по те­лефону, в соцмережах, планувати зустрічі і спільний відпочинок.

– Мама і всі мої друзі кажуть, що армія мене дуже змінила – в кращу сторону. Я й сам відчуваю, що подорослішав. Я став серйознішим, більш відповідальним, почав ще більше цінувати свою сім’ю, приймати виважені рішення, – каже Назар.

А ще чітко усвідомив, що він і його нові друзі стануть на захист України, як тільки в цьому виникне потреба.

Мирослава ЦЮП’ЯХ.