Рятувати людські життя завжди було почесною місією та основним обов’язком усіх рятувальних служб. Зважаючи на те, що у нашому районі є велика кількість озер, що ваблять відпочивальників не тільки з усієї України, а й близького зарубіжжя, було створено водолазно-рятувальне відділення «Шацьк», що підпорядковується аварійно-рятувальному загону спеціального призначення м. Луцьк, а в оперативному реагуванні – районному відділу МНС. Тож про те, яку роботу доводиться виконувати рятувальникам району, вирішили запитати у їхнього начальника Шевчика Віктора Івановича, заодно побувати на рятувальній станції, розміщеній на березі озера Світязь, та на власні очі побачити, як то воно – рятувати людей.
– Формування самої служби відбулося більше року тому, коли почалася реорганізація Міністерства з надзвичайних ситуацій в Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій. Всього таких відділень, як наше, в області є три, проте фахівці водолазної справи є тільки у нас та у Луцьку, – розповідає Віктор Іванович. – Тепер в нашій службі працює 13 людей, з них 4 водолази (1 – першого класу, 3 – другого), але штат поки що повністю не укомплектований. Цього року обіцяють ввести посаду фельдшера, аби професійно надавати медичну допомогу потерпілим. Відзначу, що усі наші рятувальники мають навики надання першої медичної допомоги. Стосовно кваліфікації водолазів, то всі вони проходили спеціальне навчання у Київській морській школі, а шестеро, окрім того, ще й навчання в навчальному комбінаті при МНС у Волинській області, тому є професіоналами своєї справи. Оперативно реагуємо та виїжджаємо на виклики, які переадресовуються нам і з пожежної служби, з номера 101. Для пошуково-рятувальних робіт у нас є усе відповідне спорядження – водолазні костюми (також утеплені для зимового періоду), акваланги, маски. Це дозволяє нам постійно проводити тренування з пірнання у воду та під лід навіть взимку.
Уже цього сезону водолазам із Світязя доводилося виїжджати 4 рази разом із рятувальниками та водолазами із Луцька на пошуки тіл. Зокрема, в Маневицькому районі у річці Стир шукали тіла дітей, які потонули наприкінці минулого року. Пошуки ускладнювала значна глибина та стрімка течія річки, яка могла віднести тіла на чималу відстань від місця провалу під лід. Через кожні 40 метрів пробивалися лунки, між якими водолази ретельно обстежували русло річки. Але все марно.
Загалом, за словами Віктора Шевчика, у минулому році у літній відпочинковий період діяло 3 рятувальні пости на озері Світязь та ще один – на озері Велике Згоранське Любомльського району, де цілодобово чергували мобільні групи. Постійно велося спостереження за акваторією пляжів, проводилась інформаційно-роз’яснювальна робота з відпочивальниками про те, як слід себе вести на воді. Завдяки оперативному реагуванню вдалося врятувати двох людей, попередити десятки нещасних випадків. Наприклад, швидко виїхали катером на виклик у «Куточок рибалки», коли від раптової сильної хвилі перевернулась байдарка та у воді опинилася група людей. Але, на жаль, минулого сезону не обійшлося без фатальних випадків, оскільки у воді загинуло 3 людей. Здебільшого причинами трагічних випадків на воді Віктор Шевчик називає вживання людьми алкоголю, їхню самовпевненість та безпечність.
Як бачимо, щороку в області на водоймах стаються нещасні випадки, чимало з них саме у зимовий сезон. Відтак, аби запобігти людським жертвам, варто якомога краще бути готовими до дій в екстремальних ситуаціях. Тому рятувальники постійно проводять тренування з порятунку людей на водоймах як влітку, так і взимку. Те, як ці тренування відбуваються взимку, ми спостерігали на озері. Замість потерпілого, у лунці посеред озера знаходився водолаз, до якого по команді бігли рятувальники із штурмовою драбиною, подавали її водолазу та витягували з води. І все це відбувалося протягом кількох секунд.
– Дай Бог, аби усі ці навики не пригодилися нам у житті, – говорить Віктор Іванович. – Але краще, аби ми були готові до дій в таких випадках. Допомагають нам швидко прибувати на виклики катер, яким можна безпечно вирушати на виклики навіть в бурю, та аероглісер, який нам був доставлений з Івано-Франківської області. Це спеціальний човен, який може і плавати, і пересуватися по льоду завдяки повітряній подушці, на якій він знаходиться. Таких аероглісерів, як у нас, є всього сім в Україні. Двигуни на них в більшості випадків ставляться авіаційні, тому заводяться без проблем навіть при дуже низьких температурах. Окрім того, глісер – дуже мобільний, адже розвиває швидкість по льоду 60-70 кілометрів за годину.
Випробувати глісер на швидкість Віктор Шевчик запропонував і нам, запросивши на невеличку екскурсію до Світязького острова.
– Цей острів найбільше вабить відпочивальників улітку. До нього всі, кому не лінь, намагаються добратися усілякими способами: вплав, на човнах, байдарках, а то й на надувних матрацах, ризикуючи не тільки здоров’ям, а й власним життям. До таких екстремалів одразу підпливаємо, завертаємо назад до берега, бо раптовий вітер чи необережний рух можуть призвести до біди. Є люди, які сприймають наші попередження і прохання, повертаються назад, інші реагують неадекватно, особливо ті, хто хильнув чарчину. Буває, що нетвереза людина пливе на матраці, там і засинає, а її хвилями відносить все далі й далі від берега, де може трапитися непоправне, – розказує керівник рятувальників.
Тим часом, сівши у глісер, за хвилину опиняємося на острові, до якого звичайним човном можна дістатися більше, ніж за годину.
Походивши трохи там, відпливаємо назад, до берега. Заодно на зворотному шляху Віктор Шевчик оглядає товариство зимових рибалок, з якими, за його словами, кожного разу проводяться профілактичні бесіди, роздаються пам’ятки про те, як потрібно діяти у надзвичайних ситуаціях.
– Кількість нещасних випадків можна було б взагалі звести до мінімуму, коли люди дотримувались хоча б елементарних правил поводження на водоймах, – підсумовує наш співрозмовник.
(Про світязький острів докладніше читайте на 5 стор.).
Віта ШЕПЕЛЯ.
