День 26 квітня 1986 року чорною та гіркою датою увійшов в історію України та світової спільноти взагалі. На благодатній землі українського Полісся, майже в центрі Європи, за 110 кілометрів від столиці України – міста Київ – сталася аварія, яку обґрунтовано вважають найбільшою в світі техногенною і екологічною катастрофою. Ось вже 28 років ця невигойна рана ятрить українську землю. Чорнобильський смерч забрав життя багатьох людей, завдав шкоди здоров’ю мільйонів українців, а наслідки чорнобильської трагедії ще сотні літ відчуватимуть на собі майбутні покоління.
Напередодні роковин Чорнобильської трагедії у Центральній районній бібліотеці відбулася година пам’яті «Мужність і біль Чорнобиля», організована бібліотекарями закладу та юними читачами. На заході були також присутні працівники бібліотек району та Орися Мелюх, начальник відділу культури Шацької РДА. З вуст ведучих Тетяни Земської та Іванни Корець звучали розповіді про вибух на ЧАЕС: «А тоді, в ніч на 26 квітня 1986 року, мирно спала синьоока поліська земля, молоде містечко Прип’ять, що за 3 кілометри від атомної станції. Це була ніч з п’ятниці на суботу, і люди чекали вихідних та прийдешніх травневих свят. О 1 годині 24 хвилини у приміщенні четвертого енергоблоку, при виведенні його в плановий ремонт і проведенні випробувань турбогенератора, стався вибух і виникла пожежа, яка перекинулася на дах третього енергоблока. Внаслідок вибуху була зруйнована покрівля четвертого блоку і машинного залу».
У ті хвилини світ навіть не збагнув, що сталося. Першими відчули поштовх вибуху та побачили велетенське полум’я у вигляді ядерного гриба мешканці Прип’яті та навколишніх сіл. Відразу ж вплив радіаційного опромінювання відчули на собі жителі іншого міста, що знаходилося на відстані 18 кілометрів від станції – районного центру Київської області – Чорнобиля. До речі, це стародавнє місто (засноване ще за часів Київської Русі за 130 кілометрів на північ від Києва) дало свою гірку назву потужній атомній електростанції, будівництво якої було розпочато у 1977 році. В 1986 році працювало вже чотири енергоблоки, добудовували шостий, а п’ятий збиралися пускати в дію. Це була найпотужніша на той час атомна електростанція в Європі.
Першими удар атомної стихії на себе прийняли працівники воєнізованої пожежної частини атомної станції. Так, вони першими опинилися у самому пеклі смертельної радіації. Це було рівнозначно самогубству. Їх було 50 – молодих, дужих пожежників. Усі до одного вони з честю виконали свій службовий і громадянський обов’язок. На ліквідацію аварії прибували люди з усіх куточків України. У числі ліквідаторів наслідків катастрофи, що працювали на АЕС у ті часи, також були й шачани, яких поіменно згадали діти.
Іванна Полінкевич, Аліна Лугвіщик, Станіслав Мохнюк, Олександр Янчук читали вірші відомих українських поетів про трагедію, що сколихнула світ, а бібліотекар ЦРБ Ліляна Полінкевич представила глядачам виставку літератури «Чорнобиль: його забуть не дозволя майбутнє», де були представлені не лише художні твори, а й спогади ліквідаторів, публіцистика.
Валентина Гірич, директор Шацької ЦРБ, подякувала усім учасникам заходу, побажала здоров’я, благополуччя, а головне – мирного неба. Пам’ятаймо про трагедію і робімо усе, щоб ніколи у людській історії не повторився Чорнобиль.
Віта ШЕПЕЛЯ.
