Які проблеми мають люди, котрі бачать світ у всіх його кольорах та деталях тільки частково або не бачать його зовсім? Чим живуть і як?
Днями голова Любомльської ГМТПО УТОС Ігор Мороз, секретар організації Алла Гурняк та член правління Костянтин Чесноков відвідали членів організації.
Спочатку вони завітали до оселі незрячих Кузьмич Ганни Марківни та її сина Олексія (на фото) із села Затишшя. Вони обоє – неповносправні, правда, Ганна Марківна – інвалід ІІ групи з дитинства, а син Олексій має І групу інвалідності з дитинства по зору. Живуть вони у добротному будинку, тримають невелике господарство (свиней, курей, качок), обробляють город. Олексій каже, що поки пенсії на життя вистачає. Допомагають по господарству й сестра з чоловіком, які донедавна жили разом з Ганною Марківною та Олексієм, а тепер переїхали жити в село Мельники. Алла Гурняк запросила Олексія взяти участь у пісенному конкурсі, який відбудеться наступного року серед членів товариства незрячих (хлопець навчився грати на гітарі та баяні у Клеванській музичній школі та був активним учасником культурних заходів, які проводила організація незрячих).
77-річний житель села Піща Василь Писачук живе разом з дружиною, сином та невісткою, які його доглядають. Має проблеми зі здоров’ям, тож вдячний членам УТОСу за матеріальну допомогу. Ігор Мороз розпитав його про життя-буття, проблеми та потреби.
У селі Пулемець проживає двоє членів товариства незрячих, до яких завітало керівництво міжрайонної організації УТОСу – Софія Гарчук та Іван Сидорук. Софії Калинівни вдома не застали, тож пакунок з крупами передали сільському голові Василю Демедюку.
Івана Сидорука застали вдома. Зараз він проживає в одному дворі зі своєю племінницею та її сім’єю, допомагає їм по господарству. Чоловік запитав, чи є можливість придбати наручного голосового годинника, який би повідомляв час, бо ті годинники, які продаються в Шацьку, часто ламаються і ремонту не підлягають. Алла Гурняк зазначила, що в Україні зараз таких годинників не виробляють, оскільки завод, який займався їхнім виготовленням, знаходиться на окупованій території.
До Миколи Дрозда, жителя села Ростань, керівництво УТОСу завітало в останню чергу. Щирі, товариські обійми на початку зустрічі змінилися дружньою розмовою. Зараз чоловік живе з матір’ю, доньками та внуками. Головна цінність для цих людей – хороші стосунки в родині, де кожен член сім’ї відчуває підтримку та розуміння рідних. Микола Дрозд є членом правління товариства незрячих, раніше майже жодного разу не пропускав збори організації, бо саме в їхньому товаристві мали змогу обговорити проблеми, поділитися болями і радощами, підказати, куди звернутися в тій чи іншій ситуації.
Усім, кого відвідували, Ігор Мороз вручив пакети з крупами. Звичайно, що це – лише крихта з того, що хотілося б дати людям, які й так обділені долею. Але проблема – у фінансуванні організації. Наприклад, на цей рік з Любомльського бюджету на громадську організацію виділили 13 тис. грн., з бюджету Шацького району – 1 тис. грн. В Ковельській організації також ситуація не краща, яку профінансували на початку року на 2 тис. грн. Але незрячі сподіваються, що кошти на потреби організації будуть до кінця року виділені додатково.
А за допомогу в організації відвідин членів товариства незрячих Ігор Мороз висловлює щиру подяку Шацькій районній раді та Шацькій райдержадміністрації.
Віта ШЕПЕЛЯ.
