За 15 років військової служби Ярослав Вирович із Шацька працював у багатьох прикордонних структурах Волині. Сьогодні свій багаторічний досвід успішно і професійно застосовує на контрольному посту «Чонгар». Так, розташованому у тому самому херсонському селі Чонгар, яке довгий час було окуповане російськими військовими і бронетехнікою. Де було заміновано прилеглу до населеного пункту територію, на перекопаних полях встановлено таблички «Обережно, міни!», а в бік мирних жителів направлено дула кулеметів.
Наприкінці березня інспектора прикордонної служби ІІ категорії відділу прикордонної служби «Піща» Ярослава Вировича разом з 14-ма військовими Волині відправили до Мелітополя. Всі волиняни і досі несуть службу в цьому запорізькому місті, а на шачанина і двох жителів Рівненщини чекав кордон між тимчасово окупованою територією Криму і материковою Україною.
– На місце служби їхали вночі. Щойно прибули, як одразу отримали наказ приступити до виконання своїх обов’язків. Чергували позмінно: добу працювали, добу відпочивали. Оскільки КП тільки формувався, то ми мусили задовольнятися мінімальними умовами праці і проживання. За відсутності приміщень та елементарних зручностей перевірку документів осіб, які перетинали кордон, і внесення інформації в базу даних здійснювали прямо в автомобілі, – розповідає Ярослав.
Більше дізналася від дружини прикордонника Лілії, яка підтримує з чоловіком постійний зв’язок. Зізнається, що дуже хвилюється за нього, ледь відійшла від стану шоку, коли Ярослава забрали. Умови проживання в нього не з легких. Через постійні протяги застудився, болить плече. Раніше прикордонники самі готували собі їжу, а зараз уже працює польова кухня, проте через сильну спеку страви часто псуються. Найбільшу тривогу в дружини викликає психологічний стан чоловіка, бо йому доводиться працювати в постійному стресі.
Як розповідає сам Ярослав Вирович, люди, що їдуть із материкової України в окупований Крим, здебільшого не в курсі нововведень щодо посилення заходів безпеки на кордоні, тому не мають при собі паспортів, свідоцтв про народження дітей, доручень. До прикладу, чоловік відправив вагітну дружину народжувати в Крим без жодного документа, який би посвідчував її особу. На півострів її не впустили. 22-річна жінка з маленькою дитиною їхала з Дніпропетровщини у Бахчисарай провідати могили батьків. Без свідоцтва про народження дитини і доручення від батька їй теж заборонили в’їзд у Крим. Плачучи, тримаючи однією рукою поминальний вінок, а другою – стривожене дитя, жінка зійшла з автобуса і попрямувала в протилежному напрямку.
Ярославу особисто випало оформляти той автомобіль, яким переправляли в Запорізьку область вбитого в Криму російськими окупантами українського майора Станіслава Карачевського. Для прикордонника було великим випробуванням спілкуватися зі згорьованими родичами та оформляти транспорт із труною.
Не раз на КП виявляли російських диверсантів і сепаратистів, які робили спроби перетнути кордон. В одного засланого козачка виявили 5 телефонів і 23 сім-карти. Такі, як він, що їдуть в Україну «пугать мирное население», не задумуючись здають тих, хто їх найняв і заплатив гроші. Під виглядом будівельників і фахівців з ремонту їдуть сепаратисти. З них швидко спадає маска, як тільки чують від прикордонників запитання «на засипку», приміром, про марку цементу, і не можуть дати на нього відповідь. Легко виявити військового за його поставою і навіть манерою поведінки та спілкування.
Громадян з підробленими документами і тими посвідченнями, що видаються в Криму, з кримською пропискою, а також чоловіків спортивної статури на материкову Україну не пропускають. З сім’ями проводять співбесіди, підтверджують наявність родичів чи знайомих до яких вони їдуть. Зі слів Ярослава, прикордонники працюють спільно з представниками СБУ, тому процедура оформлення документів осіб, які перетинають кордон, та огляду їхнього транспорту займає декілька хвилин. Утім, оперативність роботи не впливає на кілометрові черги, які утворюються біля КП. Без черги пропускають тільки інвалідів і сім’ї з дітьми до 3 років. До речі, до Криму їдуть лише жителі Сходу та Півдня України. З Заходу немає нікого.
Ярославу довелося спілкуватися із місцевими мешканцями Чонгару. Зразу вони посилено допомагали прикордонникам облаштувати побут, приносили їм харчі. Та й зараз відчутною є підтримка від організацій та підприємців. Щодо політики, то існують різні думки. До прикладу, чи не половина населення хоче повернути до влади Януковича.
Прикордонники, які мобілізовувалися разом з Ярославом Вировичем, відслужили місяць у місцях призначення і повернулися додому. Ті ж, хто служить «біля воріт Криму», в Чонгарі, такого наказу поки не отримували. Правда, один раз їх відпускали додому на Великдень. Наш Ярослав обнадіює дружину, сина і маму, що швидко повернеться, а сам продовжує мужньо нести нелегку службу на українському кордоні. В товаристві вірних побратимів, в оточенні десятків чи сотень одиниць бойової техніки (за словами прикордонника, БТРи там їздять, як у нас таксі) і з вірою, що все буде добре. Хай береже його Бог.
Мирослава ЦЮП’ЯХ.
