Головна Військо Прикордонник із Шацька затримує сепаратистів у Чонгарі

Прикордонник із Шацька затримує сепаратистів у Чонгарі

3300

За 15 років військової служ­би Ярослав Вирович із Шацька працював у багатьох при­кор­дон­них структурах Волині. Сьо­годні свій багаторічний досвід успішно і професійно засто­со­вує на контрольному посту «Чон­гар». Так, розташо­ваному у то­му самому херсон­сь­кому селі Чонгар, яке довгий час було оку­поване російсь­кими військо­вими і бронетех­ні­кою. Де було заміновано при­леглу до насе­ле­ного пункту те­ри­торію, на пе­рекопаних полях встановлено таблички «Обе­режно, міни!», а в бік мирних жи­те­лів направ­ле­но дула ку­ле­метів.

Наприкінці березня інспек­тора прикордонної служби ІІ ка­тегорії відділу прикордонної служби «Піща» Ярослава Виро­вича разом з 14-ма військовими Волині відправили до Меліто­поля. Всі волиняни і досі несуть службу в цьому запорізькому міс­ті, а на шачанина і двох жи­те­лів Рівненщини чекав кордон між тимчасово окупованою те­ри­торією Криму і материковою Україною.

– На місце служби їхали вночі. Щойно прибули, як одразу отримали наказ приступити до виконання своїх обов’язків. Чер­­­гували позмінно: добу пра­цю­вали, добу відпочивали. Ос­кільки КП тільки формува­вся, то ми мусили задоволь­нятися мі­німальними умовами праці і про­живання. За відсутності при­­міщень та елементарних зруч­­ностей перевірку докумен­тів осіб, які перетинали кор­дон, і внесення інформації в базу даних здійснювали прямо в ав­то­мобілі, – розповідає Ярослав.

Більше дізналася від дру­жи­ни прикордонника Лілії, яка підт­римує з чоловіком постій­ний зв’я­зок. Зізнається, що ду­же хвилю­ється за нього, ледь ві­дійшла від стану шоку, коли Ярос­лава заб­рали. Умови проживання в ньо­го не з легких. Че­рез постійні про­тяги засту­див­ся, болить плече. Раніше прикор­дон­ники самі го­тували собі їжу, а зараз уже працює польова кухня, проте че­рез си­льну спе­ку страви часто псу­ються. Най­­більшу тривогу в дружини викликає пси­хологічний стан чоловіка, бо йому до­во­­ди­ться працю­вати в постій­ному стресі.

Як розповідає сам Ярослав Вирович, люди, що їдуть із ма­те­рикової України в окупований Крим, здебільшого не в курсі но­вов­ведень щодо посилення за­ходів безпеки на кордоні, тому не мають при собі паспортів, свідоцтв про народження дітей, доручень. До прикладу, чоловік відп­равив вагітну дружину на­роджувати в Крим без жодного документа, який би посвідчував її особу. На півострів її не впус­тили. 22-річна жінка з малень­кою дитиною їхала з Дніпропет­ровщини у Бахчисарай прові­дати могили батьків. Без сві­доцтва про народження дитини і доручення від батька їй теж за­боронили в’їзд у Крим. Пла­чучи, тримаючи однією рукою поминальний вінок, а другою – стривожене дитя, жінка зійшла з автобуса і попрямувала в про­ти­лежному напрямку.

Ярославу особисто випало офор­мляти той автомобіль, яким переправляли в Запо­рі­зь­ку область вбитого в Криму ро­сій­­сь­кими окупантами україн­сь­кого майо­ра Станіслава Кара­чевського. Для прикордонника було вели­ким випробуванням спіл­кува­тися зі згорьованими родичами та оформляти транс­порт із труною.

Не раз на КП виявляли ро­сійських диверсантів і сепа­ра­тистів, які робили спроби пе­рет­нути кордон. В одного зас­ла­ного козачка виявили 5 теле­фонів і 23 сім-карти. Такі, як він, що їдуть в Україну «пугать мир­ное население», не задумую­чись здають тих, хто їх найняв і зап­латив гроші. Під виглядом бу­­дівельників і фахівців з ре­монту їдуть сепаратисти. З них швид­ко спадає маска, як тільки чують від прикордонників запи­тання «на засипку», приміром, про мар­ку цементу, і не можуть дати на нього відповідь. Легко вия­ви­ти військового за його пос­тавою і навіть манерою по­ведінки та спіл­кування.

Громадян з підробленими до­кументами і тими посвідчен­нями, що видаються в Криму, з кримською пропискою, а також чоловіків спортивної статури на материкову Україну не про­пускають. З сім’ями проводять співбесіди, підтверджують ная­в­ність родичів чи знайомих до яких вони їдуть. Зі слів Ярос­лава, прикордонники працюють спільно з представниками СБУ, тому процедура оформлення до­­ку­ментів осіб, які перети­наю­ть кордон, та огляду їхнього тран­­с­­порту займає декілька хвилин. Утім, оперативність ро­боти не впливає на кіло­мет­рові черги, які утворюються біля КП. Без черги пропускають ті­льки ін­ва­лідів і сім’ї з дітьми до 3 років. До речі, до Криму їдуть лише жи­телі Сходу та Півдня Ук­раїни. З Заходу немає нікого.

Ярославу довелося спіл­ку­­­ва­тися із місцевими мешкан­ця­ми Чонгару. Зразу вони поси­лено допомагали  прикордон­ни­кам об­лаштувати побут, при­носили їм харчі. Та й зараз від­чутною є підтримка від орга­нізацій та підп­­риємців. Щодо політики, то існують різні дум­ки. До прик­ладу, чи не поло­вина населення хоче повер­ну­ти до влади Яну­ко­вича.

Прикордонники, які мобілізо­ву­валися разом з Ярославом Ви­ровичем, відслужили місяць у місцях призначення і повер­ну­лися додому. Ті ж, хто слу­жить «біля воріт Криму», в Чон­гарі, такого наказу поки не отри­мували. Правда, один раз їх від­­пускали додому на Велик­день. Наш Ярослав обнадіює дру­жину, сина і маму, що швид­ко по­вернеться, а сам продов­жує мужньо нести нелегку службу на українському кор­до­ні. В то­варистві вірних поб­ра­тимів, в оточенні десятків чи сотень оди­ниць бойової техні­ки (за сло­вами прикордонника, БТРи там їздять, як у нас таксі) і з ві­рою, що все буде добре. Хай бе­реже його Бог.

Мирослава ЦЮП’ЯХ.