Головна Економіка Подорож до таємничого світу Карпат

Подорож до таємничого світу Карпат

4001

Цьогорічний похід у гори Кар­пати, традиційно органі­зований Миколою Оніщуком, директором ЗОШ І-ІІ ст. с. Смоляри-Світязькі, запа­м’ята­ється йому і юним ту­рис­там унікальною, сприятли­вою для мандрівки, погодою та особ­ливою атмосферою друж­би між учасниками. Різних за ві­ком, досвідом і вподобан­нями людей: учителя, школярів, сту­дентів і навіть учасника АТО (Іва­на Деця із с. Куснища Лю­бом­льського району) об’єд­нала лю­бов до дивовижної природи Кар­пат. Одні були повністю посвя­чені в усі таєм­ниці гір, інші ж уперше відкри­вали для себе їхню красу.

Похід тривав з 20 по 30 липня. Керівник групи з 9 чоловік Ми­кола Оніщук розробив маршрут, яким передбачалися сходження на всі найвищі вершини Чорно­гір­ського хребта, зокрема і на Го­верлу, а також подорож до най­більш високогірних озер Неса­мо­вите (1 750 м.н.р.м) та Бребенескул (1 801 м.н.р.м)

– Спочатку переживав за наймолодших учасників групи – семи­класників Смоляро-Світязької школи Бориса Кулика та Артема Горніча, адже вони не мали досвіду туристичних походів. Але мої побоювання виявилися марними: діти швидко адаптувалися до нових умов, розподілили між собою всі обов’язки. Через трохи професійно розкладали намет, розпалювали вогнище, готували їжу. Навіть тоді, коли ми піднімалися на вершини Карпатських гір і за деякий час спускалися ( для прикладу, саме село Ворохта розміщене на висоті 850 м над рівнем моря, гора Петрос – 2 020 м), це ніяк не позначалося на здоров’ї дітей. Хоча різкий перепад висот може призвести до того, що з носа йде кров, з’являється задишка, прискорюється серцебиття, – згадує Микола Вікторович.

Нашим туристам пощастило з погодою. Так, була спека, як і на Волині, проте в горах, з причини розрідженості повітря, вона пере­носиться легше.

– Я вперше за всі свої багаторазові походи піднявся на Говерлу в суху, сонячну погоду. В попередні рази гора завжди була в тумані або ж у дощових хмарах. Цього разу світило сонце, і ми змогли насолодитися спогляданням усіх шести двотисячників кар­пат­ських вершин, а також Свидовецького та Мармороського хребтів, що на кордоні з Руму­нією. Взагалі в горах легше пере­носиться і спека, і мороз. Пригадую, в одному зимовому поході ми ночували в наметі при температурі  мінус 34 гра­дуси. Якби в наших погодніх умо­вах, то позамерзали б. А там нормально, – ділиться дос­відом Микола Оніщук.

В день туристи долали пішки по 10-12 км. Приблизно о 16.00 зупинялися на привал,  пере­важ­но біля озер та річок, палили вогнище, вечеряли, готувалися до ночівлі. Діти отримували час для відпочинку, ділилися вра­жен­нями, купалися, збирали яго­ди, фотографувалися. Весели­ло всіх купання в гірських річках зі швидкою течією: в них пот­рібно було або самому трима­ти­ся за каміння, або тримати спід­ню білизну – щоб вода не понесла. В високогірних озерах вода була дуже холодною, проте діти на це не зважали, адже в прохолоді добре відпочивало втомлене тіло і відновлювалися сили.

Наймолодші туристи трохи сумували за домом, особливо тоді, коли тривалий час не було телефонного зв’язку. Рятували від невеселих думок постійне спілкування, щирі стосунки, нові зустрічі і знайомства, взаємна підтримка. Для заступника керівника групи Івана Деця, учасника бойових дій на сході України, свідка іло­вайської трагедії, похід став своєрідною реабілітацією. Ваня зміг відволік­тися від пережитого в страшній війні, вволю поговорити про наболіле, заспокоїти нерви спогляданням карпатських краєвидів. А ще у Ворохті зустрів побратима, з яким не був знайомий, але, як з’ясувалося, бійці перетиналися в зоні АТО. Новим знайомим вия­вився Герой України Олександр Порхун, який брав участь у виз­воленні Слов’янська, Краматорська, пройшов пекло боїв за Савур-Могилу і донецький аеропорт. На час зустрічі саме проходив реа­білітацію в Карпатах.

Похід туристів закінчився зі сльозами в очах. Плакали і малі, і дорослі, шкодуючи, що швидко пролетів час і настало розставання. За 10 днів всі стали однією дружною сім’єю, яку згуртувала спільна мета, долання перешкод, одна на всіх радість і відчуття перемоги.

Мирослава ЦЮП’ЯХ.