Тема Європейського суду з прав людини, чи «Страсбурзького Суду», як його іноді називають в народі, вже неодноразово висвітлювалася в українських ЗМІ. Проте з кожним роком її актуальність не зменшується, а навпаки зростає. Останнім часом навіть лідери опозиції та цілі категорії українців, наприклад, «чорнобильці», які втратили надію на правосуддя в Україні, використовують її як останній аргумент у боротьбі за свої порушені, на їхню думку, права.
Україна зі вступом до Ради Європи 9 листопада 1995 року, ставши повноправним її членом, підписала Конвенцію про захист прав та основних свобод людини. З набуттям чинності Конвенції після її ратифікації Верховною Радою 17 липня 1997 року наша держава визнала для себе обов’язковою юрисдикцію Європейського Суду з прав людини. В Україні було запроваджено механізм гармонізації правової системи нашої держави з нормами й стандартами Ради Європи. Тепер кожен, хто перебуває під юрисдикцією України, після вичерпання всіх національних засобів правового захисту і впродовж шести місяців від дати прийняття остаточного рішення на національному рівні, має не лише право, а й реальну можливість звернутися до Європейського суду з прав людини (Франція, м. Страсбург) за захистом своїх прав та свобод, проголошених в Конвенції та додаткових протоколах до неї. Під поняттям «вичерпання національних засобів захисту» слід розуміти звернення заявника до всіх судових інстанцій держави, включаючи касаційну інстанцію – Верховний Суд України. Таким чином в практичне життя впроваджено ч. 4 ст. 55 Конституції України: «Кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна».
При цьому слід наголосити, що Європейський Суд не є апеляційною інстанцією. Суд не має компетенції стосовно перегляду або скасування рішення національних судів. Він також не може втручатися в діяльність національних органів влади, змінювати або скасовувати рішення державних установ.
Які права захищені Конвенцією та Протоколами до неї?
Конвенція захищає, зокрема, такі права: право на життя; право на справедливий суд при розгляді справ, пов’язаних із цивільною та кримінальною проблематикою; право на повагу до приватного і сімейного життя; право на свободу вираження поглядів; право на свободу думки, совісті та віросповідання; право на ефективний засіб правового захисту; право на мирне володіння своїм майном; право голосу та право бути кандидатом на виборах.
Яких основних вимог має дотримуватись особа, яка подає скаргу до Європейського Суду?
Заяви до Європейського Суду мають подаватися при врахуванні ряду вимог, дотримання яких є необхідним елементом для визнання заяви прийнятною для розгляду Судом. Надсилаючи скаргу, слід мати на увазі, що: Суд захищає лише права, встановлені Конвенцією та Протоколами до неї (тобто до Суду можна звертатися за захистом винятково тих прав, які проголошені в цих документах); навіть якщо буде дійсно порушено якесь право громадянина, але воно не буде входити до переліку прав, які захищає Конвенція та Протоколи до неї – у такому випадку звертатися до Європейського Суду – марна справа; судовому захисту підлягають скарги проти держав, щодо яких Конвенція набрала законної сили; оскаржувати в Європейський Суд можна лише дії (або бездіяльність) державних органів влади України, їх посадових осіб, що сталися після 17 вересня 1997 року – дня набуття Конвенцією чинності для України; Суд розглядає заяви лише після того, як скаржником були вичерпані всі засоби захисту своїх прав, передбачених національною правовою системою. Ця вимога ст. 35 Конвенції означає, що заявник перед зверненням до Суду має використати всі існуючі в державі можливості, процедури й механізми захисту своїх прав, включаючи адміністративний, судовий захист.
Європейський Суд має власні критерії визначення меж такого захисту: цей захист має бути доступним, доцільним і гарантувати ефективність звернення. Крім того, необхідно пам’ятати, що Європейський Суд вважає вичерпаними національні засоби захисту в судовому порядку в тому випадку, коли особа звернулась за захистом своїх прав, як мінімум, до суду першої та другої інстанції. І тільки в тому разі, коли звернення за захистом до національних установ не призвели до відновлення порушених прав, виникають правові підстави оскаржити дії чи рішення державних органів, їх посадових осіб до Європейського Суду з прав людини; Суд приймає до розгляду скарги, подані не пізніше шести місяців від дати прийняття остаточного рішення в справі національним органом. Бувають випадки, коли засуджена особа не має змоги ознайомитись з текстом вироку суду протягом декількох місяців. Тоді відлік шестимісячного терміну можна рахувати з моменту отримання такого рішення. Але тоді обов’язково має бути письмове підтвердження факту запізнілого отримання тексту вироку; Суд розглядає скарги на рішення, дії чи бездіяльність державних органів влади або їх посадових осіб. Суд не приймає скарги на дії приватних осіб.
У яких випадках Суд точно відмовить заявнику у прийнятті скарги?
Суд не розглядає заяви, які є анонімними, необґрунтованими, зловживанням права на подання скарги; уже були розглянуті Судом раніше або є предметом розгляду іншою міжнародною судовою установою та не містять нової інформації щодо суті справи.
Як дорого коштує звернення до Європейського Суду?
Процедура розгляду скарг Європейським Судом з прав людини є безкоштовною і не вимагає суттєвих витрат з боку заявника, а судовий процес не передбачає обов’язкової участі адвоката. Діяльність Суду фінансується за рахунок бюджетних коштів Ради Європи. Регламентом Європейського Суду з прав людини передбачена можливість, за певних умов, надання заявникові безоплатної правової допомоги у разі, якщо вона є необхідною для належного ведення справи в Палаті Суду, а заявникові бракує достатніх коштів, щоб сплатити вартість усіх або частини послуг.
Володимир ОКСЕНТЮК, начальник Шацького районного управління юстиції.
