У Ковелі провели в останню дорогу нацгвардійця Володимира Якимовича, який загинув 3 вересня поблизу населеного пункту Бокове Покровського району на Донеччині. Прощання з військовослужбовцем відбулося у соборі Благовіщення Пресвятої Богородиці, після чого його поховали на Алеї Героїв міського кладовища.
Володимир Якимович народився і зростав у великій дружній родині. Він та сестра Ірина були двійнятами, а ще дві сестри, Тетяна та Олена, — близнюки. Рідні згадують його як добру, щиру людину, яка ніколи не відмовляла у допомозі. У школі №12 Ковеля Володимир добре навчався, особливо цікавився хімією.
Після закінчення школи він рано почав самостійно заробляти на життя: працював на будівництвах, їздив на заробітки за кордон, трудився на пилорамі, закінчив водійські курси. У тексті Ковельської міської ради зазначається, що життєві випробування лише загартували його характер, зробивши витривалим і готовим прийти на допомогу іншим.
17 лютого 2026 року Володимира мобілізували до лав Національної гвардії України. Він служив у 20-й бригаді оперативного призначення НГУ «Любарт». Як водій автомобільного взводу підвозу, опанував керування наземним роботизованим транспортним засобом, на якому доставляв на передові позиції спорядження та провізію, а також евакуйовував важкопоранених побратимів. Виконувати ці завдання доводилося під ворожим вогнем, відтак від його професійності та витримки часто залежали людські життя.
Про події на фронті Володимир небагато розповідав рідним, натомість іноді надсилав відео з бойових виїздів, де було видно зруйновані війною міста і села. Попри службу, він намагався залишатися поруч із сім’єю хоча б телефоном: цікавився справами племінників, їхнім навчанням, знаходив час для коротких розмов.
Вранці 3 вересня Володимир зателефонував сестрі Ірині, яка саме повернулася з-за кордону, привітав її та племінника Сергія з 25-річчям. Ця розмова стала останньою. Уже наступного дня родина дізналася про його загибель. За інформацією, оприлюдненою Ковельською міською радою, водій 2-го відділення автомобільного взводу підвозу військово-технічного майна 2-ї автомобільної роти автотранспортного батальйону військової частини 3009 Володимир Якимович загинув 3 вересня поблизу Бокового на Донеччині.
Останнім спогадом для рідних стало коротке відео з фронту, на якому Володимир усміхається і махає рукою в камеру. Тепер цей кадр вони сприймають як його мовчазне прощання.
Під час церемонії прощання у соборі Благовіщення Пресвятої Богородиці секретар Ковельської міської ради Оксана Багнова наголосила, що для громади це ще одна тяжка втрата, а для родини — невимовний біль. Вона від імені Ковельської громади висловила співчуття матері загиблого Галині Василівні, сестрам Ірині, Олені та Тетяні, їхнім сім’ям, усім рідним і друзям.
Про службу Володимира та значення його роботи для підрозділу говорив і один із побратимів, який наголосив, що саме такі військові забезпечують армію всім необхідним, аби вона могла продовжувати боротьбу. Він підкреслив, що українські воїни спираються на свою землю і не віддадуть її ворогу, а пам’ять про всіх, хто поліг за Батьківщину, буде збережена.
Ковельська громада схилила голови в скорботі за загиблим Захисником. Володимира Якимовича провели в останню дорогу з військовими почестями, а його ім’я відтепер назавжди пов’язане з Алеєю Героїв міського кладовища.
Вічна пам’ять і слава Володимиру Якимовичу.
