У Ковелі провели в останню дорогу морського піхотинця Павла Коломійчука. Воїн, старший сержант, головний сержант реактивної артилерійської батареї військової частини А4935, загинув 20 вересня внаслідок дорожньо-транспортної пригоди в районі населеного пункту Дмитрівка Синельниківського району Дніпропетровської області. Після громадянської панахиди на площі Героїв Майдану його поховали на Алеї Героїв міського кладовища.
Павлу Коломійчуку нещодавно виповнилося 33 роки. Він народився у Приморському краї в росії, де його батько проходив військову службу. Коли Павло був зовсім малим, родина повернулася в Україну, до Звягеля на Житомирщині. Там минули його дитинство та юність, сформувалися його характер і життєві погляди.
У Рівному Павло здобував освіту актора драматичного театру і кіно в Рівненському державному гуманітарному університеті. Саме там розпочалася його історія кохання з ковельчанкою Іриною: знайомство переросло у стосунки, а згодом, ще під час навчання, вони одружилися. Після університету чоловік працював у мережі «Юск», де завдяки організаторським здібностям швидко став керуючим спочатку магазину в Луцьку, а потім у Чернівцях.
У Чернівцях родина зустріла повномасштабне вторгнення. У березні 2022 року в подружжя народилася донька Юля — пологи відбувалися під звуки повітряної тривоги, а вже за кілька годин мама з немовлям були в укритті. Доньку назвали так, як дуже хотів Павло. Рідні відзначають, що дівчинка схожа на батька і зовні, і характером.
За спогадами сім’ї, Павло Коломійчук був інтелігентним, поміркованим, добрим і харизматичним, мав чудове почуття гумору і вмів легко та влучно формулювати думки. Попри творчу освіту, він реалізував себе в управлінській роботі, однак з початком війни дедалі частіше говорив, що вона триватиме довго і кожен має бути готовий стати на захист України.
Павла мобілізували 6 жовтня 2023 року. Він пройшов підготовку в Україні та Великій Британії і став військовослужбовцем морської піхоти, чим дуже пишався. Служив на Донеччині, Сумщині, Херсонщині та Дніпропетровщині. Побратими швидко сприйняли його як “свого”. Коли йому пропонували перейти на роботу з документами, він відмовився, вважаючи своїм обов’язком залишатися на передовій.
Окрім виконання бойових завдань, Павло організовував збори коштів на автомобілі для підрозділу, публікував звіти в соціальних мережах. Тут особливо проявлялися його акторські здібності, креативність та вміння переконувати людей долучатися до спільної справи. Він легко знаходив спільну мову з різними людьми, але найособливішим було його спілкування з донькою, яка більшу частину свого життя бачила тата через екран телефона.
За словами дружини, Павло давно мріяв отримати блакитний берет українських морських піхотинців, який надають після складних випробувань. Минулого тижня він успішно склав цей іспит і написав Ірині повідомлення про те, що тепер вважає себе істинним морським піхотинцем і власником одного з найпочесніших звань.
У вихідні Павло разом із побратимами мав виїхати у тилову частину України, щоб забрати автомобіль, на який вони зібрали кошти. Цим планам не судилося здійснитися — 20 вересня його життя обірвалося в ДТП на Дніпропетровщині.
Під час громадянської панахиди на площі Героїв Майдану секретар міської ради Оксана Багнова розповіла про життєвий шлях, родину та військову службу Павла Коломійчука і від імені всієї громади висловила співчуття дружині Ірині, маленькій донечці Юлі, батькам Павла Марії Панасівні та Володимиру Миколайовичу, його бабусі, брату Артему з родиною та батькам Ірини — Людмилі Володимирівні й Сергію Семеновичу.
Присутні згадували Павла як добру, інтелігентну, дотепну і цілеспрямовану людину, віддану родині, побратимам та Україні. Громада прощається з ним як із воїном, морським піхотинцем і захисником, який встиг залишити по собі багато світлих спогадів, попри надто коротке життя.
