У Ковельській громаді відбулося прощання із Захисником України Василем Леонідовичем Шуміком, який майже 22 місяці вважався зниклим безвісти. Після підтвердження загибелі його тіло повернули в Україну під час обміну тілами полеглих воїнів, повідомили у Ковельській міській раді.
Прощальна церемонія пройшла у соборі Благовіщення Пресвятої Богородиці. Міський голова Ігор Чайка у своїй промові згадав життєвий шлях військовослужбовця, його характер та ставлення до рідних.
Василь Шумік народився 19 лютого 1985 року в селі Лапні Ковельського району. Навчався у школі в Рокитниці, де минуло його дитинство поруч зі старшим братом Олександром під опікою бабусі й дідуся. Батьки працювали у Ковелі: мама — помічницею вихователя в дитячому садку, батько — слюсарем у Ковельському управлінні газового господарства. Попри відстань між селом і містом, родина підтримувала тісний зв’язок, а батько у вільний час навчав синів господарюванню та передавав їм життєвий досвід.
Після школи Василь здобув фах штукатура-плиточника у ПТУ №5. Працював сантехніком у РЖКП №1, в аварійній бригаді «Ковельводоканалу», згодом — слюсарем-сантехніком у вагонному депо. Після роботи часто їхав до села, щоб допомагати рідним по господарству, заготовляти дрова та дбати, аби близькі були забезпечені всім необхідним. У спілкуванні був спокійним, небагатослівним і доброзичливим, за що його цінували рідні та друзі.
На його долю випало кілька важких втрат. У 2014 році після тривалої онкологічної хвороби померла мама, поруч із якою Василь залишався до останніх днів. Через шість років він втратив і батька. Після цього чоловік узяв на себе турботу про бабусю в Лапнях, заради чого залишив роботу, адже вона потребувала постійного догляду. Після її смерті він переїхав до Рокитниці.
Власної сім’ї Василь не створив, однак підтримував дуже тісні стосунки з родиною брата Олександра. Особливо тепло ставився до племінників Юлії та Андрія, любив родинні зустрічі за спільним столом, чай із солодощами та щирі розмови, які дарували йому відчуття домашнього затишку.
Строкову військову службу чоловік не проходив через стан здоров’я. Однак після початку повномасштабної війни, коли країна потребувала оборонців, він став до лав Збройних Сил України. 11 жовтня 2024 року Василя мобілізували до ЗСУ.
Після навчання у Миколаєві він у складі бригади морської піхоти був направлений спочатку на Сумщину, а згодом — на виконання бойових завдань у Курську область. Через кілька днів після передислокації зв’язок із ним обірвався. Родина отримала повідомлення, що військовослужбовець вважається зниклим безвісти.
Усього два місяці минуло від дня мобілізації до його останнього бою. Лише у 2026 році, під час обміну тілами загиблих воїнів, стало можливим повернути Захисника додому «на щиті».
За офіційною інформацією, 13 грудня 2024 року поблизу населеного пункту Новоіванівка Курської області російської федерації загинув матрос військової частини А1965, стрілець-санітар 2-ї роти морської піхоти Василь Леонідович Шумік.
Від імені громади міський голова висловив співчуття брату Олександру, його дружині Наталії, племінникам Юлії та Андрію, а також усім рідним, близьким і друзям полеглого воїна.
Поховали Василя Шуміка на кладовищі в селі Рокитниця Колодяжненської громади, поруч із могилами рідних. У громаді наголошують, що пам’ять про Захисника України залишиться живою.
