У Ковелі відбулося прощання із солдатом Андрієм Шушмаруком, який понад чотири місяці вважався зниклим безвісти, а згодом було підтверджено його загибель на Донеччині. У соборі Благовіщення Пресвятої Богородиці зібралися мешканці громади, щоб віддати шану молодому військовому, життя якого забрала війна, після чого його провели в останню дорогу.
Андрій Шушмарук народився у Ковелі 2 жовтня 1997 року. Тут минули його дитячі та юнацькі роки: він закінчив загальноосвітню школу № 2, а згодом опанував професію водія у Луківському професійно-технічному училищі. Захоплювався автомобілями, добре розумівся на їх ремонті, певний час працював за кордоном.
Рідні та друзі згадують Андрія як щиру, відкриту, життєрадісну людину, яка легко знаходила спільну мову з оточенням і часто ставала душею компанії. Попри активний характер, він любив «тихе полювання» та був завзятим грибником. Андрій не боявся змін і спонтанних рішень, а своїм життєвим кредо вважав слова: «Живи сьогодні, насолоджуйся тим, що маєш зараз, адже завтра все може змінитися».
У 2014 році Андрій познайомився зі своєю майбутньою дружиною Іриною, а через три роки вони одружилися. До створення сім’ї він поставився відповідально, однак, як згадує дружина, їм завжди бракувало часу просто бути разом, тож кожну спільну мить вони особливо цінували. У липні 2018 року в подружжя народився син Матвій. На той час Андрій перебував за кордоном, але першими його словами телефоном були: «Дякую за сина». Повернувшись в Україну, він вільний час присвячував родині: разом із сином катався на велосипедах, їздив на риболовлю, ходив до лісу. Мріяв про власний затишний дім для своєї сім’ї.
Після початку повномасштабного вторгнення Андрій долучився до волонтерської допомоги військовим, зокрема ремонтував для них автомобілі. 2 квітня 2026 року його мобілізували до 66-ї окремої механізованої бригади. Під час навчань він зізнавався, що служба дається нелегко, однак наполегливо проходив підготовку та звикав до армійських буднів. Рішучість і швидкість, які вирізняли його в мирному житті, допомагали йому й у війську.
На фронті Андрій підтримував тісний зв’язок із побратимами та родиною. Дружині надсилав світлини з військовими, жартома називаючи їх «мої братики, моя родина» і додаючи, що вона «неблагополучна», маючи на увазі фронтове братерство, загартоване спільними випробуваннями. Ірину він заспокоював словами, що все буде добре і що вона має думати, ніби він просто на роботі.
9 червня вони востаннє поговорили телефоном: Андрій повідомив, що вирушає на перше бойове завдання, але наголосив, що це не прощання. 11 червня він надіслав останнє повідомлення: «Я вас дуже люблю». Від 18 червня 2026 року військовослужбовець вважався зниклим безвісти. Рідні чекали на звістку та сподівалися на диво, однак згодом стало відомо про його загибель.
Солдат, стрілець–помічник гранатометника мотопіхотного батальйону військової частини А7014 Андрій Шушмарук загинув 18 червня 2026 року в районі населеного пункту Середнє Краматорського району Донецької області.
Під час прощання у храмі міський голова Ковеля Ігор Чайка від імені громади висловив співчуття родині загиблого воїна, зокрема дружині Ірині, сину Матвію, матері Світлані Вікторівні, батькові Анатолію Вікторовичу, бабусі, дідусеві, тітці Наталії з родиною та всім, хто знав і любив Андрія.
Поховали Андрія Шушмарука на Алеї Героїв міського кладовища у Ковелі. Світла пам’ять і вічна слава захиснику.
