Мало не щодня доводиться бачити та чути про підвищення цін на продукти, одяг, промислові товари, комунальні послуги, пальне… Змиритися з таким явищем чи обурюватися – люди уже не знають. Нові ціни, як і очікувалося, встановилися і на проїзд у автобусах та маршрутках міжрайонного та приміського сполучення. Зважаючи на значне подорожчання пального, цей крок перевізників видається логічним та вимушеним, проте така цінова політика відчутно вдарила по кишенях постійних пасажирів. Баталії навколо цін за проїзд розгоряються майже по всіх обласних центрах країни, оскільки виконавчі комітети міських рад встановлюють тарифи відповідно до економічного обґрунтування та пропозицій, поданих перевізниками. Не став винятком і наш обласний центр, де на засіданні виконкому Луцької міської ради чимало суперечок точилося при розгляді питання про підвищення та затвердження тарифів за проїзд у міському транспорті. Зрештою, перевізників, котрі вимагають підвищення цін, можна зрозуміти: значно зросла вартість пального, подорожчали запчастини для ремонту автотранспорту і його технічне обслуговування, та й водіям потрібно платити заробітну плату. Тож квитки в середньому стали дорожчими на 35-40 копійок за один пасажиро-кілометр. Але ж і людям заробітну плату ніхто не підвищував, а буває, й зовсім виплачують її із запізненням. То як бути?
Нещодавно до редакції звернулися кілька жителів сіл Світязь та Пульмо, котрі змушені щодня добиратися у районний центр на роботу та назад додому чи часто бувати в Шацьку в особистих справах. Коли ж раніше водієві до с. Світязь платили 1,90 грн., то тепер квиток подорожчав до 2,40 грн. Проте інколи водії, не маючи здачі дрібними копійками, заокруглюють суму за проїзд до 3 грн., на що особливо нарікають пасажири. І така ситуація не тільки на одному світязькому маршруті. За кілька таких проїздів без здачі набіжить ще на один квиток. Буває, правда, що водії заокруглюють плату за проїзд і на користь пасажира, коли, скажімо, вартість квитка до с. Самійличі по документах становить 4,25 грн., а беруть лише 4 грн. Проте таке трапляється рідше. Тож як бути в таких ситуаціях та чи можна якось вирішити проблему, вплинути на водіїв, у яких не завжди знаходяться копійки для здачі?
Підвищення плати за проїзд видається, на перший погляд, не надто помітним, проте відчутним стає для пасажира, котрий змушений часто користуватися послугами рейсових автобусів. За проїзд до с. Пульмо тепер доведеться заплатити від 6,30 грн. до 7 грн., до с. Піща – від 5,50 до 7 грн., до с. Положево – від 2,80 грн., тобто 3 грн. (було 2,20 грн.), до с. Самійличі – 4,25 грн. (було 3,30 грн.), до с. Кропивники – 10,50 грн. (було 7 грн.). За проїзд до Луцька із автостанції смт Шацьк доводиться викладати від 55,27 грн. до 70,17 грн. (на тернопільський рейс). Але варто відзначити, що суми за проїзд залежать від виду маршруту. «Виходить, одним дохід у вигляді оплати за проїзд в маршрутному таксі збільшили, а іншим заробітні плати – ні? Скоро вся зарплата йтиме на проїзд!» – читаю відгук однієї волинянки на статтю про підвищення цін у маршрутках області, розміщеній в обласному Інтернет-виданні. Подібних коментарів там – безліч, в яких волиняни обурюються ще й тим, що сьогодні, мабуть, ні перевізникам, ні владі не вигідно запроваджувати прозорий механізм розрахунків тарифу. Практично неможливо (чи просто не хочуть) встановити реальні обсяги пасажиропотоків по кожному маршруту – основного показника, який дає змогу обчислити рентабельність, бо практично немає реального контролю за видачею квитків пасажирам водіями автобусів. Тому й економічні обґрунтування підвищення цін за проїзд, які подають перевізники до органів влади, можуть викликати сумнів. Часто доводиться чути нарікання касирів на автостанціях, адже люди не звикли купувати квитки у касах, мовляв, у водія дешевше. Тим часом квиток може стати основним доказом у спорах та, звісно, страховкою пасажира.
Як вихід із ситуації навколо підвищення тарифів за проїзд користувачі соцмереж у своїх відгуках пропонують пересісти на велосипеди – і гроші заощаджуються, і для здоров’я корисно. Та й жителі європейських міст уже десятиліттями звикли користуватися у повсякденному житті велосипедами. Хоч, звісно, українські реалії поки що значно далекі від європейських: взимку на морозі та по снігу, а ще в дощ та при поганій дорозі не дуже то й поїдеш на двоколісному транспорті. Просто підняти тарифи на проїзд завжди було найпростішим кроком, але як воно буде відбиватися на людях в сукупності із підняттям цін на усі товари та види послуг, мабуть, мало кого цікавить.
Віта ШЕПЕЛЯ.
