Цьогорічний похід у гори Карпати, традиційно організований Миколою Оніщуком, директором ЗОШ І-ІІ ст. с. Смоляри-Світязькі, запам’ятається йому і юним туристам унікальною, сприятливою для мандрівки, погодою та особливою атмосферою дружби між учасниками. Різних за віком, досвідом і вподобаннями людей: учителя, школярів, студентів і навіть учасника АТО (Івана Деця із с. Куснища Любомльського району) об’єднала любов до дивовижної природи Карпат. Одні були повністю посвячені в усі таємниці гір, інші ж уперше відкривали для себе їхню красу.
Похід тривав з 20 по 30 липня. Керівник групи з 9 чоловік Микола Оніщук розробив маршрут, яким передбачалися сходження на всі найвищі вершини Чорногірського хребта, зокрема і на Говерлу, а також подорож до найбільш високогірних озер Несамовите (1 750 м.н.р.м) та Бребенескул (1 801 м.н.р.м)
– Спочатку переживав за наймолодших учасників групи – семикласників Смоляро-Світязької школи Бориса Кулика та Артема Горніча, адже вони не мали досвіду туристичних походів. Але мої побоювання виявилися марними: діти швидко адаптувалися до нових умов, розподілили між собою всі обов’язки. Через трохи професійно розкладали намет, розпалювали вогнище, готували їжу. Навіть тоді, коли ми піднімалися на вершини Карпатських гір і за деякий час спускалися ( для прикладу, саме село Ворохта розміщене на висоті 850 м над рівнем моря, гора Петрос – 2 020 м), це ніяк не позначалося на здоров’ї дітей. Хоча різкий перепад висот може призвести до того, що з носа йде кров, з’являється задишка, прискорюється серцебиття, – згадує Микола Вікторович.
Нашим туристам пощастило з погодою. Так, була спека, як і на Волині, проте в горах, з причини розрідженості повітря, вона переноситься легше.
– Я вперше за всі свої багаторазові походи піднявся на Говерлу в суху, сонячну погоду. В попередні рази гора завжди була в тумані або ж у дощових хмарах. Цього разу світило сонце, і ми змогли насолодитися спогляданням усіх шести двотисячників карпатських вершин, а також Свидовецького та Мармороського хребтів, що на кордоні з Румунією. Взагалі в горах легше переноситься і спека, і мороз. Пригадую, в одному зимовому поході ми ночували в наметі при температурі мінус 34 градуси. Якби в наших погодніх умовах, то позамерзали б. А там нормально, – ділиться досвідом Микола Оніщук.
В день туристи долали пішки по 10-12 км. Приблизно о 16.00 зупинялися на привал, переважно біля озер та річок, палили вогнище, вечеряли, готувалися до ночівлі. Діти отримували час для відпочинку, ділилися враженнями, купалися, збирали ягоди, фотографувалися. Веселило всіх купання в гірських річках зі швидкою течією: в них потрібно було або самому триматися за каміння, або тримати спідню білизну – щоб вода не понесла. В високогірних озерах вода була дуже холодною, проте діти на це не зважали, адже в прохолоді добре відпочивало втомлене тіло і відновлювалися сили.
Наймолодші туристи трохи сумували за домом, особливо тоді, коли тривалий час не було телефонного зв’язку. Рятували від невеселих думок постійне спілкування, щирі стосунки, нові зустрічі і знайомства, взаємна підтримка. Для заступника керівника групи Івана Деця, учасника бойових дій на сході України, свідка іловайської трагедії, похід став своєрідною реабілітацією. Ваня зміг відволіктися від пережитого в страшній війні, вволю поговорити про наболіле, заспокоїти нерви спогляданням карпатських краєвидів. А ще у Ворохті зустрів побратима, з яким не був знайомий, але, як з’ясувалося, бійці перетиналися в зоні АТО. Новим знайомим виявився Герой України Олександр Порхун, який брав участь у визволенні Слов’янська, Краматорська, пройшов пекло боїв за Савур-Могилу і донецький аеропорт. На час зустрічі саме проходив реабілітацію в Карпатах.
Похід туристів закінчився зі сльозами в очах. Плакали і малі, і дорослі, шкодуючи, що швидко пролетів час і настало розставання. За 10 днів всі стали однією дружною сім’єю, яку згуртувала спільна мета, долання перешкод, одна на всіх радість і відчуття перемоги.
Мирослава ЦЮП’ЯХ.
