Василя Ханзерука із села Світязь важко застати вдома. Хоч уже кілька років перебуває на заслуженому відпочинку, та відтоді, зізнається, і часу не додалося, і домашніх справ не поменшало. В день нашого візиту саме допомагав зятю зі збором будматеріалів на майбутній будинок для доньчиної сім’ї. Окрім цієї, має ще незакінчену роботу в майстерні – різьбить з дерева декоративну основу під чучело з голови козулі чи лося. А в хаті припадає пилом мольберт – Василь Григорович, професійний художник, давно мріє, відкинувши всі безкінечні справи, засісти за улюблену творчість. Хоч і зараховує себе світязянин до когорти пенсіонерів, та жоден з останніх не може похвалитися працездатністю, енергійністю, непосидючою вдачею, які притаманні Василеві Ханзеруку. Та, зрештою, і молодістю, бо днями йому виповниться лише 50.
Все, за що беруться золоті руки майстра, перетворюється в довершений витвір. Фарба на полотні – на мальовничий світязький пейзаж, дошка – на оригінальний сувенір чи деталь для меблів, суха вигнута коряга – на вужа, якого не відрізниш від справжнього. Тонка душа митця не заважає Василеві Ханзеруку чудово розбиратися в техніці. Купу непотрібного, на перший погляд, залізяччя він за кілька місяців здатний перетворити на новенького трактора.
Якщо повсякденну роботу виконує автоматично, то мистецтво, як молитву, творить лише з особливим настроєм душі. Талант живописця в нього – це родинне, бо двоє дядьків по батьковій лінії були художниками. Мама Марія Панасівна пригадує, що маленький Василь міг годинами вирізати з журналу «Малятко» дрібні малюночки і творити з них на вікні чудернацькі візерунки.
– Та в мене тоді був цілий штаб! Всі сусідські діти збиралися біля моєї великої коробки з олівцями, – і собі поринув у дитячі спогади Василь Григорович.
Якщо друзі помалювали і забули, то він свого захоплення не полишив ні в школі, ні в технікумі, ні під час служби в армії. Більше того, здібності талановитого юнака скрізь помічали і використовували. В радянський період популярною була наочна агітація, стенди до різних свят – їх художнім оформленням і займався в роки юності Василь. Професійно орудувати пензлем Василь Ханзерук навчився в Московському народному університеті мистецтв, здобувши там спеціальність художника-графіка. Потім була робота лаборантом у Шацькому лісному технікумі і 25-річна праця вчителем малювання у Шацькій школі.
Кілька полотен живопису прикрашають нині стіни оселі Василя Григоровича. Вони найбільш цінні для нього, бо одні написані в період знайомства з дружиною Тетяною, інші – в такі рідкісні хвилини творчого піднесення.
Коли молодий Василь став допомагати татові-ліснику облаштовувати в лісах рекреаційні куточки, то виявив у собі інші здібності – різьби по дереву. Вже перші його роботи – дерев’яні скульптури і вирізьблені таблиці – були зграбними й довершеними. Коли йшов пасти корови, то неодмінно брав із собою ножа – так із мертвої деревини першою з’явилася наче жива білочка. Потім були орли, олені, інші сувеніри. Гігантський дерев’яний лелека біля хати вже не перший рік допомагає господарям витягати з криниці воду. В зрілому віці Василь Григорович уже виготовляв меблі до хати (гарнітури в кухню, вітальню), альтанки, на замовлення – дерев’яні вивіски для офісів Шацького національного природного парку і Світязького лісництва, стенди і дороговкази для санаторію «Лісова пісня» і пансіонату «Шацькі озера». Майже всі вивіски магазинів, барів Шацька, численні рекламні щити – теж справа його рук. Художник брав участь у розробці герба Шацького району. І саме він втілив його атрибутику у величному символі, який став окрасою сцени районного Будинку культури.
Швидко пролетіли роки.
– Коли тих 50 минуло? – ставить сам собі риторичне запитання ювіляр. – Вже й доньки Світлана і Марія виросли. В старшої – власна сім’я: чоловік, син Арсеній – наш любий внучок. Молодша – студентка. Думав, поменшає з роками клопотів, то зможу, нарешті, більше часу присвячувати мистецтву. Озеро Світязь, до якого рукою подати, манить до себе чудовими краєвидами, які аж просяться на полотно. А я тільки зітхаю, дивлячись на нього. Утім, в відчай не впадаю. От лишень зведу для старшої доньки будинок, прилаштую в житті молодшу і таки порину з головою у творчість!
Мирослава ЦЮП’ЯХ.
