Головна Історія Кривава ріка Волинської трагедії оминула береги Шацького району

Кривава ріка Волинської трагедії оминула береги Шацького району

5984

Роман Слюсарчик, голо­ва Шацького районного громад­сько-культурного товариства переселенців із Польщі «Холм­щина», сам є уродженцем зни­щеного поляками села Ямна Долішня, що на Перемишльщині. Пам’ять про малу батьківщину, спустошену польськими війсь­ковими формуваннями, дала поштовх до вивчення причин трагедії, у тому числі й волин­ської різанини. Опитані Романом Петровичем свідки, опрацьовані архівні дані, прочитані історичні дослідження засвідчили неймо­вірну жорстокість поляків до українців під час багаторічного кривавого протистояння.

– Бажаючи захопити тери­торію, якою володіли до 1939 року, поляки влаштовували в се­лах Волині побоїща. Ні фа­шисти, ні більшовики не про­яв­ляли до нас такої жорстокості, як сусідні «брати-слов’яни»: палили хати, різали, ґвалту­ва­ли, розпинали всіх, хто звався українцями, запаленим квачем випалювали жінкам геніталії, на руках жертв робив так звані «рукавиці», здираючи пасмами шкіру з ліктя по самі пальці, на ногах так само – «панчохи». Це свого часу засвідчив нині покій­ний житель с. Смоляри Світязькі Адам Цюп’ящук, який у 1943 році був насильно (під загрозою знищення сім’ї) забраний до польського військового форму­вання під командуванням Яна Куніцкого. У Шацькому районі фа­к­тів таких звірств не зафік­совано, як відповідно і масових убивств українців. От як описує українсько-польське про­тис­то­ян­ня на нашій території автор «Кривавої Волині» Іван Ольхов­ський: «Аби зробити більшою цифру польських жертв на Во­лині, а відтак і більший рахунок виставити Україні, польські дослідники Семашки вдалися навіть до відвертих фальси­фікацій. Так, розповідаючи про злочини у невстановлених міс­цях Любомльського повіту, Семашки зазначають: «У верес­ні 1939 року після приходу Чер­воної Армії місцеві українці, зорганізовані у банди, протягом трьох днів розправлялися з поляками у гміні Пулемець, мордували і різали відсту­паю­чих солдатів Війська Поль­ського, офіцерів, підофіцерів, військових осадників, поліцаїв, урядників. Загалом там загинуло 300-400 осіб. Вздовж шосе Влодава-Піща лежали трупи замордованих поляків». Щоб стала зрозумілою висловлена тут фальш польських дослід­ників, варто подати хроніку подій з конкретними назвами польських військових з’єд­нань, які тут діяли, складену істо­риком Андрієм Руккасом. «Нас­тупного дня (25 вересня – І.О.) дивізія «Кобрин» підійшла до містечка Шацьк Любом­льського повіту. На той мо­мент влада тут належала рево­люційному комі­тету, котрий був створений 18 вересня за ініціативи місцевих кому­ніс­тів… Захопивши знена­цька місцевих повстанців, кава­лерійський ескадрон дивізії «Коб­рин» швидко вибив їх із насе­леного пункту. Під час короткого бою загинули кілька пар­тизанів… Впродовж 25 вересня в районі Шацька зібралися розрізнені з’єднання опера­тивної групи «Полісся», які до цього часу рухалися окремо одне від одного. Нас­тупного дня війська генерала Ф.Клеє­берга форсували Захід­ний Буг в районі Влодави, залишивши територію Волин­ського воє­водства. Слідом за військами генерала Ф.Кле­єберга (на від­ста­ні дво-, триденних пере­ходів) поліськими лісами з-під самого ра­дянського кордону від­ходили на захід близь­ко 6 тисяч воя­ків, в основному з Кор­пусу Охорони При­кордоння (КОП), під команду­ван­ням ге­нерала В.Орл­іка-Рюкке­манна… У пода­льшому війська гене­рала В.Орліка-Рюкке­ман­на вийшли до міс­течка Шацьк (28 верес­ня), де розбили радян­ський танковий бата­льйон. Фор­су­вав­ши Буг, вони продов­жили марш у західному нап­рямку, але 1 жов­тня біля села Витичне, зно­ву зіткнувшись з радян­ськи­ми час­тинами, були розсіяні». Озбро­їв­шись такими даними, тепер можна зовсім по-ішому прочи­тати інфор­ма­цію Семаш­ків: «У вересні 1939 року не піс­ля, а перед прихо­дом Червоної Армії протягом трьох днів (з 25 по 28 число), не місцеві українці, зор­ганізовані у банди, роз­прав­ля­лися з поляками у гміні Пуле­мець, мор­дували і різали від­ступаючих солдатів Вій­ська Польського, а саме Військо По­льське (багатотисячна опе­ра­тивна група «Полісся» генерала Ф.Клеєберга та шеститисячне військо генерала В.Орліка-Рюккеманна) господарювало тут і диктувало свої умови». Зрозуміло, що ніякі банди нічого йому зробити не могли. Тільки 28 вересня після крово­про­литного нічного бою під Шаць­ком військ генерала В.Орліка-Рюккеманна з Червоною Армією, у якому з обох боків загинуло по кілька сотень вояків, коли основні сили поляків відсту­пили за Буг, червоноармійці узялися розправлятися з по­раненими та захопленими у полон жовнірами. 28 з них розстріляли біля села Піща. Донедавна там існувала мо­гила. Вбитих у бою поляків похоронили у двох великих братських могилах у Шацьку. Вони існують донині. А от де похоронені «300-400 замор­дованих українцями солдатів Війська Польського, офіцерів, підофіцерів, військових осад­ників, поліцаїв та урядників, трупи яких лежали вздовж шосе Влодава-Піща», не знають ні українські селяни-очевидці цих подій, ні польські дослідники їх – Семашки. Бо цей факт вис­моктано з пальця. Україн­сько-польське про­тис­тояння у Любомльському та Шацькому районах Волині мало свої особ­ливості. Хоча сюди долітали відомості про напади поляків на українців Холмщини, про криваві по­боїща на Ковельщині, Воло­димирщині; хоча тут перед німцями вислуговувалися по­ляки…, – місцеві українські воєнізовані формування не готові були до антипольських акцій. По-перше, вони були невеликими (саме на території Любомльського повіту діяла лише третя сотня з куреня «Ли­сого» (Івана Климчака), яку сформував на хуторі Кургани біля Радехова виходець з Львівщини Іван Зарічнюк-«Во­рон»). По-друге, до кінця серпня 1943 року сам курінь зазнав чималих втрат у боях з німцями та червоними пар­тизанами. Відчувши небез­пе­ку, заможніші поляки залишили свої помеш­кання і виїхали за Буг… Тут за­гинули ті поляки, що залишилися (переважно старики та немічні) або повер­нулися за своїми пожитками…».

Як відзначає в своєму дослідженні Іван Ольховський, у 1943-1944 роках у Шацькому районі загинуло 59 поляків.

Зі слів Романа Слюсарчика, попри неоднозначні події ми­нулих років, Шацький район ни­ні під­тримує дружні відно­сини з су­сідньою Польщею, маючи спільні проекти в природо­охоронній, екологічній та іншій сферах. На території кладовища в селі Мельники є навіть облаш­товане місце захоронення поль­ських військових.

Мирослава ЦЮП’ЯХ.