Роман Слюсарчик, голова Шацького районного громадсько-культурного товариства переселенців із Польщі «Холмщина», сам є уродженцем знищеного поляками села Ямна Долішня, що на Перемишльщині. Пам’ять про малу батьківщину, спустошену польськими військовими формуваннями, дала поштовх до вивчення причин трагедії, у тому числі й волинської різанини. Опитані Романом Петровичем свідки, опрацьовані архівні дані, прочитані історичні дослідження засвідчили неймовірну жорстокість поляків до українців під час багаторічного кривавого протистояння.
– Бажаючи захопити територію, якою володіли до 1939 року, поляки влаштовували в селах Волині побоїща. Ні фашисти, ні більшовики не проявляли до нас такої жорстокості, як сусідні «брати-слов’яни»: палили хати, різали, ґвалтували, розпинали всіх, хто звався українцями, запаленим квачем випалювали жінкам геніталії, на руках жертв робив так звані «рукавиці», здираючи пасмами шкіру з ліктя по самі пальці, на ногах так само – «панчохи». Це свого часу засвідчив нині покійний житель с. Смоляри Світязькі Адам Цюп’ящук, який у 1943 році був насильно (під загрозою знищення сім’ї) забраний до польського військового формування під командуванням Яна Куніцкого. У Шацькому районі фактів таких звірств не зафіксовано, як відповідно і масових убивств українців. От як описує українсько-польське протистояння на нашій території автор «Кривавої Волині» Іван Ольховський: «Аби зробити більшою цифру польських жертв на Волині, а відтак і більший рахунок виставити Україні, польські дослідники Семашки вдалися навіть до відвертих фальсифікацій. Так, розповідаючи про злочини у невстановлених місцях Любомльського повіту, Семашки зазначають: «У вересні 1939 року після приходу Червоної Армії місцеві українці, зорганізовані у банди, протягом трьох днів розправлялися з поляками у гміні Пулемець, мордували і різали відступаючих солдатів Війська Польського, офіцерів, підофіцерів, військових осадників, поліцаїв, урядників. Загалом там загинуло 300-400 осіб. Вздовж шосе Влодава-Піща лежали трупи замордованих поляків». Щоб стала зрозумілою висловлена тут фальш польських дослідників, варто подати хроніку подій з конкретними назвами польських військових з’єднань, які тут діяли, складену істориком Андрієм Руккасом. «Наступного дня (25 вересня – І.О.) дивізія «Кобрин» підійшла до містечка Шацьк Любомльського повіту. На той момент влада тут належала революційному комітету, котрий був створений 18 вересня за ініціативи місцевих комуністів… Захопивши зненацька місцевих повстанців, кавалерійський ескадрон дивізії «Кобрин» швидко вибив їх із населеного пункту. Під час короткого бою загинули кілька партизанів… Впродовж 25 вересня в районі Шацька зібралися розрізнені з’єднання оперативної групи «Полісся», які до цього часу рухалися окремо одне від одного. Наступного дня війська генерала Ф.Клеєберга форсували Західний Буг в районі Влодави, залишивши територію Волинського воєводства. Слідом за військами генерала Ф.Клеєберга (на відстані дво-, триденних переходів) поліськими лісами з-під самого радянського кордону відходили на захід близько 6 тисяч вояків, в основному з Корпусу Охорони Прикордоння (КОП), під командуванням генерала В.Орліка-Рюккеманна… У подальшому війська генерала В.Орліка-Рюккеманна вийшли до містечка Шацьк (28 вересня), де розбили радянський танковий батальйон. Форсувавши Буг, вони продовжили марш у західному напрямку, але 1 жовтня біля села Витичне, знову зіткнувшись з радянськими частинами, були розсіяні». Озброївшись такими даними, тепер можна зовсім по-ішому прочитати інформацію Семашків: «У вересні 1939 року не після, а перед приходом Червоної Армії протягом трьох днів (з 25 по 28 число), не місцеві українці, зорганізовані у банди, розправлялися з поляками у гміні Пулемець, мордували і різали відступаючих солдатів Війська Польського, а саме Військо Польське (багатотисячна оперативна група «Полісся» генерала Ф.Клеєберга та шеститисячне військо генерала В.Орліка-Рюккеманна) господарювало тут і диктувало свої умови». Зрозуміло, що ніякі банди нічого йому зробити не могли. Тільки 28 вересня після кровопролитного нічного бою під Шацьком військ генерала В.Орліка-Рюккеманна з Червоною Армією, у якому з обох боків загинуло по кілька сотень вояків, коли основні сили поляків відступили за Буг, червоноармійці узялися розправлятися з пораненими та захопленими у полон жовнірами. 28 з них розстріляли біля села Піща. Донедавна там існувала могила. Вбитих у бою поляків похоронили у двох великих братських могилах у Шацьку. Вони існують донині. А от де похоронені «300-400 замордованих українцями солдатів Війська Польського, офіцерів, підофіцерів, військових осадників, поліцаїв та урядників, трупи яких лежали вздовж шосе Влодава-Піща», не знають ні українські селяни-очевидці цих подій, ні польські дослідники їх – Семашки. Бо цей факт висмоктано з пальця. Українсько-польське протистояння у Любомльському та Шацькому районах Волині мало свої особливості. Хоча сюди долітали відомості про напади поляків на українців Холмщини, про криваві побоїща на Ковельщині, Володимирщині; хоча тут перед німцями вислуговувалися поляки…, – місцеві українські воєнізовані формування не готові були до антипольських акцій. По-перше, вони були невеликими (саме на території Любомльського повіту діяла лише третя сотня з куреня «Лисого» (Івана Климчака), яку сформував на хуторі Кургани біля Радехова виходець з Львівщини Іван Зарічнюк-«Ворон»). По-друге, до кінця серпня 1943 року сам курінь зазнав чималих втрат у боях з німцями та червоними партизанами. Відчувши небезпеку, заможніші поляки залишили свої помешкання і виїхали за Буг… Тут загинули ті поляки, що залишилися (переважно старики та немічні) або повернулися за своїми пожитками…».
Як відзначає в своєму дослідженні Іван Ольховський, у 1943-1944 роках у Шацькому районі загинуло 59 поляків.
Зі слів Романа Слюсарчика, попри неоднозначні події минулих років, Шацький район нині підтримує дружні відносини з сусідньою Польщею, маючи спільні проекти в природоохоронній, екологічній та іншій сферах. На території кладовища в селі Мельники є навіть облаштоване місце захоронення польських військових.
Мирослава ЦЮП’ЯХ.
