26 квітня 1986 року сталася найбільша техногенна катастрофа в історії людства, з наслідками якої борються і досі, – вибух 4 енергоблоку Чорнобильської атомної електростанції.
У цей день, аби згадати жертв Чорнобильської катастрофи, на меморіальному комплексі «Вічна слава у Луцьку» зібралися представники влади, духовенство, родичі ліквідаторів та просто небайдужі лучани.
На початку заходу духовенство на чолі з митрополитом луцьким та Волинським Михаїлом відслужили молебень за загиблих ліквідаторів.
«Земля, яка закликає сьогодні до життя, коли все цвіте і надихає, тут же вкривається чорною стрічкою, з землі, на якій росте все, що Бог благословив з’явитися, їсти не можна, в будинку, у якому ти жив, жити не можна. Здається, раніше вільно гуляв по лісі, а тепер цього робити не можна. В цьому прикладі ми бачимо, наскільки людський розум є геніальний і безумний водночас. Трагедія – це наслідки, які ми сьогодні пожинаємо і будемо дуже довго пожинати, а перша причина – це порушення заповіді: «Полюби ближнього свого, як самого себе». Відсутність любові до людей породило цю трагедію, бавилися в експерименти і довели до трагедії.
Але Чорнобиль – це безвідповідальністьз самого верху до самого низу, зокрема на робочому місці, на високому посту, відповідальність після трагедії, адже вона сталася, а всі мовчали, люди йшли на першотравень, а радіація вбивала людей», – каже Михаїл.
Він відзначив, що коли ми змінимо свою сутність на ту, яку створив Бог, – полюбити ближнього свого, то не буде ніяких трагедій: «Чорнобиль це не лише оплакування загиблих, а й героїв, які йшли нас рятувати. Своїми життями вони закривали реактор, це воістину справжні воїни Христові, які ціною свого життя захищали своїх рідних та близьких. Ця трагедія виражається не лише в смерті, це трагедія нашої свідомості».
Своєю чергою, голова Волинської обласної ради Ігор Палиця наголосив, що люди, які йшли ліквідовувати наслідки вибуху, взагалі не знали, що там відбувається, і вони ризикували життям заради всієї України.
«Коли люди дізналися, що радіація вбиває, вони все одно там залишилися, до того ж туди приїхали й інші, аби рятувати свої сім’ї та країну. Спочатку їм дали пільги, безкоштовні ліки, безоплатне харчування в школах їхнім дітям, проте сьогодні це все відміняють, все треба «вибивати». Цю трагедію згадують або сьогодні, або 14 грудня (День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, – ВН), аби пропіаритися. Верховна Рада, зокрема фракції, кричали, що потрібно дати пільги, бо вони нас врятували, але далі розмов нічого не йде, гроші просто «роздерибанюють».
Зараз чорнобильці втратили те, що допомагає їм жити, а завтра це можуть втратити атовці, післязавтра ще якась категорія. Проблема в тому, що депутати не думають про народ, а думають, як заробити гроші. Це все буде закінчуватися гарними словами і днями пам’яті, але далі нічого відбуватися не буде. Безумовно це докорінно потрібно ламати, адже всі повинні розуміти та пам’ятати, що живуть завдяки цим людям: як чорнобильцям, так і тим, хто зараз на сході захищає нашу батьківщину. Потрібно жити по совісті», – зазначив Ігор Палиця та додав, що Волинська обласна рада намагалася долучитися до вирішення цієї проблеми, але на численні запити не дали жодної копійки.
Насамкінець всі охочі поклали квіти до підніжжя монументу, а дітки, своєю чергою, випустили в повітря символічні жовті та блакитні кульки, які здійнялися в небо.
Учасник ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Ярослав Плита пригадав, що в 1987 році він проходив службу в силових структурах, тож спочатку його відправили до Києва, а тоді безпосередньо до самої ЧАЕС.
«Наша робота полягала в тому, аби убезпечити громадян, які знаходилися там, щоб вони не вивозили звідти речей, забруднених радіацією. Також ми ліквідовували безпосередньо з Чорнобиля забруднені частини, серед яких автомобілі і запчастини, та вивозили їх на могильник. Я пробув там 3 місяці, під час робіт відчував гіркоту в роті, ніби наївся полину. Звичайно, ми чимось прикривалися, але нас це особливо не рятувало», – каже Ярослав Плита.
Окрім того, він згадує, що неподалік від Прип’яті стояв рудий ліс, який став таким через катастрофу.
З його слів, тоді він не знав, що його їсть з середини, але на старість захворів на велику кількість хвороб, проте почувається оптимістично і сподівається, що Бог продовжить йому життя. Говорить, що на лікуванні безпосередньо після ліквідації наслідків лікарі не називали діагнозів, мовляв, деяких хвороб в Радянському Союзі не існувало. Насамкінець він наголосив, що держава зовсім не дбає про ліквідаторів, адже своєї пенсії він добивався через суд, проте і її невдовзі забрали.
Інформація та фото взяті з сайту ІА “Волинські новини”
