Головна Освіта Прогресивний студентський маршрут – “Шацьк – Західна Європа”

Прогресивний студентський маршрут – “Шацьк – Західна Європа”

3445

Навчання за кордоном віднедавна стало для дітей селища Шацьк не винятком, а нормою. Ще кілька років тому одиниці ви­пускників переступали, як тоді здавалося, межу немож­ли­вого, стаючи студентами іноземних вишів. Більшість же нада­вала перевагу луцьким, львівським, рівненським, тернопі­льсь­ким навчальним закладам. Вершиною успіху були київські. Сьо­годні відчуття захмарності європейської освіти для багатьох зникло. Батьки вже не бажають вкладати в дітей кошти всліпу, не вважають самоціллю їхній диплом про вищу освіту, в якому спеціальність не грає ролі. Зрештою, вголос обурюються нев­гамовним апетитам викладачів, які краще воліють бачити гроші в руках, аніж знання у головах своїх студентів.

В Європі по-іншому. Престиж освіти, високої кваліфікації там традиційно дуже високий. Якщо у вишах країн ЄС навчається 15-25% випускників шкіл, то в Україні – 70%, що в декілька ра­зів більше, ніж дозволяє нормальний розподіл інтелекту. Сьогодні наш диплом не визнається у Європі, наші фахівці без додаткового перенавчання не можуть влаштуватися на роботу за фахом. Про престиж вітчизняної вищої освіти якнайкраще свідчить поширена життєва ситуація: батьки проплачують дитині навчання, згодом – посаду в державній установі з окла­дом трохи більше 1 000 грн. А через деякий час спеціаліст із дискреди­тованим дипломом кидає безперспективну роботу і йде торгу­вати на ринок чи їде на заробітки в Росію. Скільки змарновано часу і грошей! Шлях у Європу коротший і перспективніший – так стверджують шачани, які наважилися ступити на нього і не пошкодували про це.

В Німеччині можна одночасно навчатися і працювати

Оксана Носуліч 3 роки про­в­чилася в Тернопільській фі­нансовій академії, після чого за­цікавилася міжнародною про­гра­мою Au Pair, що дозволяє мо­лоді прожити один рік у сім’ях за кордоном, вдосконалюючи мову та знайомлячись із краї­ною. Напряму зв’язалася по те­ле­фону з Берліном, оформила документи і через деякий час приїхала в німецьке містечко Фра­н­кенталь. Сім’я з двома діт­ками зустріла привітно. Догля­дати за малюками, що входило в обов’язки дівчини, було не­важко, за це їй платили кошти – на кишенькові витрати. У віль­ній від роботи першій половині дня Оксана навчалася на кур­сах німецької мови при універ­ситеті в м. Мангейм. Через рік закінчила їх на відмінно і відразу надіслала документи на вступ до десяти німецьких вишів. За­прошення на навчання отри­ма­ла з восьми. Обрала най­бі­льш древній у Німеччині, зас­но­ваний у ХV столітті, Вюрц­бурзький університет Юліуса-Максиміліана (Баварія). За 5 років навчання українка опа­ну­вала 3 (з 5-ти можливих) на­п­рямків навчання: банків­сь­ку справу, фінанси і кредит, бух­галтерський облік та аудит. Стве­р­джує, що вчитися не­важ­ко, бо в програмі – жодного зайвого предмета, акцент ро­биться на самоосвіту, здат­ність самостійно мислити (за пла­гіат у курсових роботах ви­га­няють з університету), вмін­ня розв’язувати ситуативні за­дачі. У державному виші нав­чання вартувало 560 євро в семестр – кошти, символічні для європейців і досить прис­тойні для українки. Щомісяця Оксана платила 65 євро за ме­дичну страховку, 280 – за гур­тожиток (окрему кімнату з сан­вузлом і куточком для кухні), скромних 100 євро залишала на харчування, одяг, тран­спорт. Додавало сил те, що поруч бу­ла близька людина – чоловік, ро­дом з Австрії, з яким разом навчалися в університеті і на останньому курсі побралися. Подружжю пощастило з праце­влаш­туванням. В день від­чинених дверей, організованих вишем, представник відомої фір­ми запропонував обом пре­с­тижну роботу за контрактом у нещодавно відкритій філії в Китаї. Другий рік Оксана з чоло­віком працює в Піднебесній. Має пристойну зарплату, доп­лату на житло, на транспорт. Двічі в рік фірма-роботодавець повністю оплачує подружжю два авіаперельоти в Європу. Тоді Оксана приїжджає в Ша­цьк. Коли у Львові ступає на рідну українську землю, то плаче: і від щастя, і від жалю до її людей, і від безсилля щось змінити.

Магістратура в Великобританії

DEC education – єдине в Україні агентство, що пропонує своїм клієнтам повний спектр міжнародних освітніх послуг. Однією з них і скористався Богдан Федонюк, коли, отри­мавши диплом бакалавра в Київському національному уні­верситеті ім. Т.Г.Шевченка, ви­я­вив бажання пройти магіс­тратуру в університеті м. Еди­н­бург (Великобританія). Цей вищий навчальний заклад є головним у країні і одним з най­престижніших у світі. Анг­лій­сь­ку мову Богдан добре знав ще зі школи, в Києві вивчав її на курсах і з репетитором. Спе­ци­­фіку «західного» типу нав­чан­­ня єдиний у бізнес-школі студент-українець збагнув шви­­д­­ко і з зубріння матеріалу переклю­чився на глибоку самоосвіту.

– В університеті студентам доступні всі джерела інфор­мації: бази даних, найновіші кни­ги, лекції людей, які доби­лися міжнародного визнання. Моя спеціальність «Фінанси і кредит», тому я вивчав суто економічні дисципліни. В Європі, якщо ти вчиш економіку, то філософію і культурологію тобі не викладатимуть, тобто з-поміж наявних дисциплін не­має жодної, яка не сто­сується фаху. В Единбурзі я збагнув, що таке кон­куренція, зрозумів, що спи­сати завдання і схит­ру­вати на екзамені – немож­ливо, тому навчання заби­рало в мене буквально весь час. Тамтешні бібліо­теки прис­то­совані до ціло­добового перебування в них сту­ден­тів. Я, правда, не затри­му­вався в них довше першої години ночі, а от китайці і ночували! – розповідає Богдан.

В Единбурзькому уні­вер­ситеті діє 100-бальна система оцінювання, але більше 70 рідко хто отри­канцями, китайцем і японцем. Винай­ма­ти квартиру в Англії дуже доро­го, як і харчуватися. Є, зви­чайно, їдальні для сту­дентів, де вартість хар­чуван­ня на 10-15% дешевша, як в інших закладах. Найпрос­тіший обід там вартує 4,5-5 фунтів (1 фунт =13 грн.).

Два роки магістратури в Великій Британії пролетіли швидко. Залишатися в Європі Богдан не планував, ну хіба на 2-3 роки, щоб попрацювати. Не хоче мати тавро російського емігранта (про Україну та укра­їнців в Англії мало хто знає) і постійно доводити законність свого перебування на острові. Разом з дипломом отримав високу кваліфікацію, профе­сійні навики і вміння. Тепер має бажання застосувати їх в Україні, зокрема в Києві, де в пошуку роботи відчуває пере­ваги над тими, хто за кордоном не навчався.

Франція – не мрія, а реальність

Шачанку Марію Цевух нині не відрізниш від француженки. Стильна, успішна, цілеспря­мо­вана, розумна – ця дівчина так багато добилася в житті. У Фра­н­ції вона вже 5 років, з 2008-го. Закінчивши Київський націона­льний лінгвістичний універ­си­тет, французький факультет, за однією з освітніх студентських програм поїхала до Франції. За рік проживання у м. Бордо вдо­с­коналила знання з французь­кої, ознайомилася з побутом, при­з­вичаїлася до місцевих по­рядків і поведінки людей. На екзамені з французької мови продемонструвала високий рі­вень знань, набравши 72 бали з 80 можливих. Розумну дівчину відразу зарахували в ряди сту­дентів університету Бордо-3 імені Мішеля де Монтень, на факультет «Мови і цивілізації». На магістра Марія вчилася 2 роки. Плату за навчання в дер­жавному навчальному закладі – 400 євро – внесла однора­зово, відразу після вступу. Ме­ш­кає в гуртожитській міні-квар­тирі (кімната, кухня, ванна, туа­лет), яка щомісяця обходиться дівчині в 230 євро (реальна ціна – 330 євро, проте 30% студен­там повертає держава). Не­малі кошти йдуть у Франції на ме­дичну страховку. Коли Ма­рію став турбувати біль у горлі, то до лікаря після попереднього запису вона потрапила аж че­рез 3 тижні (це не стосується екстре­них викликів). Зате про­й­шла повне обстеження орга­нізму і за своє здоров’я спокійна.

В 2011 році Марія закінчила уні­верситет і захистила дип­лом. За­раз навчається в аспі­ран­ту­рі при цьому ж закладі, пише дипломну роботу і живе в са­мому Парижі. Активна і ді­ло­ва, вона задіяна у добродійній асо­ціації, яка вивчає питання бага­томовності в Європі (зай­має­ться перекладом, пише на­у­кові статті, організовує кон­фе­ренції на мовні теми); перей­мається долею дітей Чорно­биля. Три дні в тиждень аспі­ран­тка навча­ється, решту часу працює. За­роб­лених коштів Марії повністю вистачає, щоб себе утриму­вати і батькам допомагати. Це 650 євро – пів-мінімальної заро­бітної плати, допустимий рівень для сту­ден­та, що працює. По­рушення цієї норми загрожує штрафом як роботодавцю, так і працівнику.

Наступного року Марія Це­вух закінчує навчання в аспі­ран­турі університету м. Бордо. Знає, що такі спеціалісти, як вона, у Франції на вагу золота, тому проблем з пошуком ро­бо­ти не буде. В Україні перспек­тиви для себе не бачить.

Золота середина – навчання в Польщі

Кількість укра­їнсь­ких студентів, що нав­чаються в цій країні, скоро сягне 10 тисяч. Високоякісна освіта там значно дешевша, як у Західній Європі, вартість життя – не­до­рога, мова – дос­ту­п­на, дорога додому – близька. Максим Вальчук в уні­верситет міста Же­­шув вступив у 2012 ро­ці за спрощеною сис­темою, не зовсім дос­конало володіючи по­ль­ською мовою. За­те перед початком на­в­­чання, з вересня по жов­тень, всіх україн­ських студентів (а їх там дуже багато) без­платно вчили поль­сь­кої мови. В приват­ному навчальному за­к­ладі Максим здо­бу­ває професію за спе­ціальністю «Туризм і готельний бізнес», за навчання щомісяця спла­чує 450 злотих, за гуртожиток – 400 злотих (стіль­ки ж вартує і винайняти квар­тиру). Про­дукти в місцевих магазинах дешеві, з них хлопці самі собі готують різні делі­ка­теси, навіть печуть піцу. Сту­дент має три ви­хідні дні в тиждень, навча­ль­на програма – цікава, не пе­ревантажена, дозвілля – наси­чене й різно­планове. В універ­ситеті діє незвична система ате­стації. Не вдалося з першого разу скласти іспит, можна спро­бувати вдру­ге. А з одним екза­меном Мак­симу по-справ­жньо­му пощас­тило, тому він з одно­групником вирішив подякувати викла­да­че­ві і купив для нього торт. Екза­менатор насварив укра­їнців і наказав ніколи біль­ше такого не робити. Максим Вальчук з та­ких-от ситуацій робить відпо­від­ні висновки, вчиться мисли­ти і жити по-європейськи. А своїм вибором навчального зак­ладу цілком задоволений.

І наостанок – кілька слів про власний невеликий досвід. Не мій, перепрошую, а сина Наза­ра, який закінчив перший курс економічного технікуму ім. А. і Ю.Веттерів у місті Люблін. За два літні місяці штудіювання польської мови з репетитором син оволодів достатнім для вступу рівнем знань. Під час співбесіди коротенько розповів про себе по-польськи, написав невеликі тексти, дав відповіді на поставлені запитання. Нав­чальний рік минув для всіх нас у великій тривозі, пережи­ван­нях і сумнівах: чи зможе? Все-таки мало приємного в тому, щоб у 15-річному віці опини­тися самому в чужій країні. Дя­куємо Богу, що пережили той тяжкий перший рік і тішимося, що син вдома на канікулах. Він вже непогано володіє польсь­кою, вивчає також англійську і німецьку. Звик до 10-12 уроків в день, 40-хвилинного щоден­ного доїзду до технікуму, строгої дисципліни в гуртожитку, де на кожному кроці – відеокамери. Навчальний рік для українців почався з молебню в правос­ла­в­ному храмі, а серед нав­чальних предметів була релігія, яку викладав православний священик – все це заспокоїло нас, батьків, бо питання віри хвилювало особливо. Навчан­ня в технікумі безкоштовне, платимо лише за гуртожиток (40 злотих у місяць), харчу­ван­ня (10 злотих в день), охорону, медичну страховку, підручники, тран­спортні пос­лу­ги. Про­­тягом ро­ку май­же щомі­ся­ця і на великі пра­вос­ла­в­ні свята ба­чили сина вдома. До літніх канікул він пройшов прак­ти­ку в одному з ту­рис­тичних аген­тств Любліна (ту­рис­тичне обслу­говування – його спеціальність), створюючи мар­шрути для ту­рис­тів, і відпочив під час екскурсії на Балтійське море.

Одні вже отри­мали диплом євро­пейського зразка, інші ще воюють за право ним воло­діти. Хтось повер­тається в Украї­ну, а хтось за­лишається в Євро­пі. Це осо­бистий вибір кож­ного. Важливо інше: всі ці молоді шачани акти­вно рекла­мують нову освіту, приско­рю­ючи цим самим крах застарілої вітчизняної з її корумпованістю, невип­равда­ною дороговизною, недостат­нім рівнем знань і акцентом не на якість, а на кількість. Час змін настає.

Мирослава ЦЮП’ЯХ.