Навчання за кордоном віднедавна стало для дітей селища Шацьк не винятком, а нормою. Ще кілька років тому одиниці випускників переступали, як тоді здавалося, межу неможливого, стаючи студентами іноземних вишів. Більшість же надавала перевагу луцьким, львівським, рівненським, тернопільським навчальним закладам. Вершиною успіху були київські. Сьогодні відчуття захмарності європейської освіти для багатьох зникло. Батьки вже не бажають вкладати в дітей кошти всліпу, не вважають самоціллю їхній диплом про вищу освіту, в якому спеціальність не грає ролі. Зрештою, вголос обурюються невгамовним апетитам викладачів, які краще воліють бачити гроші в руках, аніж знання у головах своїх студентів.
В Європі по-іншому. Престиж освіти, високої кваліфікації там традиційно дуже високий. Якщо у вишах країн ЄС навчається 15-25% випускників шкіл, то в Україні – 70%, що в декілька разів більше, ніж дозволяє нормальний розподіл інтелекту. Сьогодні наш диплом не визнається у Європі, наші фахівці без додаткового перенавчання не можуть влаштуватися на роботу за фахом. Про престиж вітчизняної вищої освіти якнайкраще свідчить поширена життєва ситуація: батьки проплачують дитині навчання, згодом – посаду в державній установі з окладом трохи більше 1 000 грн. А через деякий час спеціаліст із дискредитованим дипломом кидає безперспективну роботу і йде торгувати на ринок чи їде на заробітки в Росію. Скільки змарновано часу і грошей! Шлях у Європу коротший і перспективніший – так стверджують шачани, які наважилися ступити на нього і не пошкодували про це.
В Німеччині можна одночасно навчатися і працювати
Оксана Носуліч 3 роки провчилася в Тернопільській фінансовій академії, після чого зацікавилася міжнародною програмою Au Pair, що дозволяє молоді прожити один рік у сім’ях за кордоном, вдосконалюючи мову та знайомлячись із країною. Напряму зв’язалася по телефону з Берліном, оформила документи і через деякий час приїхала в німецьке містечко Франкенталь. Сім’я з двома дітками зустріла привітно. Доглядати за малюками, що входило в обов’язки дівчини, було неважко, за це їй платили кошти – на кишенькові витрати. У вільній від роботи першій половині дня Оксана навчалася на курсах німецької мови при університеті в м. Мангейм. Через рік закінчила їх на відмінно і відразу надіслала документи на вступ до десяти німецьких вишів. Запрошення на навчання отримала з восьми. Обрала найбільш древній у Німеччині, заснований у ХV столітті, Вюрцбурзький університет Юліуса-Максиміліана (Баварія). За 5 років навчання українка опанувала 3 (з 5-ти можливих) напрямків навчання: банківську справу, фінанси і кредит, бухгалтерський облік та аудит. Стверджує, що вчитися неважко, бо в програмі – жодного зайвого предмета, акцент робиться на самоосвіту, здатність самостійно мислити (за плагіат у курсових роботах виганяють з університету), вміння розв’язувати ситуативні задачі. У державному виші навчання вартувало 560 євро в семестр – кошти, символічні для європейців і досить пристойні для українки. Щомісяця Оксана платила 65 євро за медичну страховку, 280 – за гуртожиток (окрему кімнату з санвузлом і куточком для кухні), скромних 100 євро залишала на харчування, одяг, транспорт. Додавало сил те, що поруч була близька людина – чоловік, родом з Австрії, з яким разом навчалися в університеті і на останньому курсі побралися. Подружжю пощастило з працевлаштуванням. В день відчинених дверей, організованих вишем, представник відомої фірми запропонував обом престижну роботу за контрактом у нещодавно відкритій філії в Китаї. Другий рік Оксана з чоловіком працює в Піднебесній. Має пристойну зарплату, доплату на житло, на транспорт. Двічі в рік фірма-роботодавець повністю оплачує подружжю два авіаперельоти в Європу. Тоді Оксана приїжджає в Шацьк. Коли у Львові ступає на рідну українську землю, то плаче: і від щастя, і від жалю до її людей, і від безсилля щось змінити.
Магістратура в Великобританії
DEC education – єдине в Україні агентство, що пропонує своїм клієнтам повний спектр міжнародних освітніх послуг. Однією з них і скористався Богдан Федонюк, коли, отримавши диплом бакалавра в Київському національному університеті ім. Т.Г.Шевченка, виявив бажання пройти магістратуру в університеті м. Единбург (Великобританія). Цей вищий навчальний заклад є головним у країні і одним з найпрестижніших у світі. Англійську мову Богдан добре знав ще зі школи, в Києві вивчав її на курсах і з репетитором. Специфіку «західного» типу навчання єдиний у бізнес-школі студент-українець збагнув швидко і з зубріння матеріалу переключився на глибоку самоосвіту.
– В університеті студентам доступні всі джерела інформації: бази даних, найновіші книги, лекції людей, які добилися міжнародного визнання. Моя спеціальність «Фінанси і кредит», тому я вивчав суто економічні дисципліни. В Європі, якщо ти вчиш економіку, то філософію і культурологію тобі не викладатимуть, тобто з-поміж наявних дисциплін немає жодної, яка не стосується фаху. В Единбурзі я збагнув, що таке конкуренція, зрозумів, що списати завдання і схитрувати на екзамені – неможливо, тому навчання забирало в мене буквально весь час. Тамтешні бібліотеки пристосовані до цілодобового перебування в них студентів. Я, правда, не затримувався в них довше першої години ночі, а от китайці і ночували! – розповідає Богдан.
В Единбурзькому університеті діє 100-бальна система оцінювання, але більше 70 рідко хто отриканцями, китайцем і японцем. Винаймати квартиру в Англії дуже дорого, як і харчуватися. Є, звичайно, їдальні для студентів, де вартість харчування на 10-15% дешевша, як в інших закладах. Найпростіший обід там вартує 4,5-5 фунтів (1 фунт =13 грн.).
Два роки магістратури в Великій Британії пролетіли швидко. Залишатися в Європі Богдан не планував, ну хіба на 2-3 роки, щоб попрацювати. Не хоче мати тавро російського емігранта (про Україну та українців в Англії мало хто знає) і постійно доводити законність свого перебування на острові. Разом з дипломом отримав високу кваліфікацію, професійні навики і вміння. Тепер має бажання застосувати їх в Україні, зокрема в Києві, де в пошуку роботи відчуває переваги над тими, хто за кордоном не навчався.
Франція – не мрія, а реальність
Шачанку Марію Цевух нині не відрізниш від француженки. Стильна, успішна, цілеспрямована, розумна – ця дівчина так багато добилася в житті. У Франції вона вже 5 років, з 2008-го. Закінчивши Київський національний лінгвістичний університет, французький факультет, за однією з освітніх студентських програм поїхала до Франції. За рік проживання у м. Бордо вдосконалила знання з французької, ознайомилася з побутом, призвичаїлася до місцевих порядків і поведінки людей. На екзамені з французької мови продемонструвала високий рівень знань, набравши 72 бали з 80 можливих. Розумну дівчину відразу зарахували в ряди студентів університету Бордо-3 імені Мішеля де Монтень, на факультет «Мови і цивілізації». На магістра Марія вчилася 2 роки. Плату за навчання в державному навчальному закладі – 400 євро – внесла одноразово, відразу після вступу. Мешкає в гуртожитській міні-квартирі (кімната, кухня, ванна, туалет), яка щомісяця обходиться дівчині в 230 євро (реальна ціна – 330 євро, проте 30% студентам повертає держава). Немалі кошти йдуть у Франції на медичну страховку. Коли Марію став турбувати біль у горлі, то до лікаря після попереднього запису вона потрапила аж через 3 тижні (це не стосується екстрених викликів). Зате пройшла повне обстеження організму і за своє здоров’я спокійна.
В 2011 році Марія закінчила університет і захистила диплом. Зараз навчається в аспірантурі при цьому ж закладі, пише дипломну роботу і живе в самому Парижі. Активна і ділова, вона задіяна у добродійній асоціації, яка вивчає питання багатомовності в Європі (займається перекладом, пише наукові статті, організовує конференції на мовні теми); переймається долею дітей Чорнобиля. Три дні в тиждень аспірантка навчається, решту часу працює. Зароблених коштів Марії повністю вистачає, щоб себе утримувати і батькам допомагати. Це 650 євро – пів-мінімальної заробітної плати, допустимий рівень для студента, що працює. Порушення цієї норми загрожує штрафом як роботодавцю, так і працівнику.
Наступного року Марія Цевух закінчує навчання в аспірантурі університету м. Бордо. Знає, що такі спеціалісти, як вона, у Франції на вагу золота, тому проблем з пошуком роботи не буде. В Україні перспективи для себе не бачить.
Золота середина – навчання в Польщі
Кількість українських студентів, що навчаються в цій країні, скоро сягне 10 тисяч. Високоякісна освіта там значно дешевша, як у Західній Європі, вартість життя – недорога, мова – доступна, дорога додому – близька. Максим Вальчук в університет міста Жешув вступив у 2012 році за спрощеною системою, не зовсім досконало володіючи польською мовою. Зате перед початком навчання, з вересня по жовтень, всіх українських студентів (а їх там дуже багато) безплатно вчили польської мови. В приватному навчальному закладі Максим здобуває професію за спеціальністю «Туризм і готельний бізнес», за навчання щомісяця сплачує 450 злотих, за гуртожиток – 400 злотих (стільки ж вартує і винайняти квартиру). Продукти в місцевих магазинах дешеві, з них хлопці самі собі готують різні делікатеси, навіть печуть піцу. Студент має три вихідні дні в тиждень, навчальна програма – цікава, не перевантажена, дозвілля – насичене й різнопланове. В університеті діє незвична система атестації. Не вдалося з першого разу скласти іспит, можна спробувати вдруге. А з одним екзаменом Максиму по-справжньому пощастило, тому він з одногрупником вирішив подякувати викладачеві і купив для нього торт. Екзаменатор насварив українців і наказав ніколи більше такого не робити. Максим Вальчук з таких-от ситуацій робить відповідні висновки, вчиться мислити і жити по-європейськи. А своїм вибором навчального закладу цілком задоволений.
І наостанок – кілька слів про власний невеликий досвід. Не мій, перепрошую, а сина Назара, який закінчив перший курс економічного технікуму ім. А. і Ю.Веттерів у місті Люблін. За два літні місяці штудіювання польської мови з репетитором син оволодів достатнім для вступу рівнем знань. Під час співбесіди коротенько розповів про себе по-польськи, написав невеликі тексти, дав відповіді на поставлені запитання. Навчальний рік минув для всіх нас у великій тривозі, переживаннях і сумнівах: чи зможе? Все-таки мало приємного в тому, щоб у 15-річному віці опинитися самому в чужій країні. Дякуємо Богу, що пережили той тяжкий перший рік і тішимося, що син вдома на канікулах. Він вже непогано володіє польською, вивчає також англійську і німецьку. Звик до 10-12 уроків в день, 40-хвилинного щоденного доїзду до технікуму, строгої дисципліни в гуртожитку, де на кожному кроці – відеокамери. Навчальний рік для українців почався з молебню в православному храмі, а серед навчальних предметів була релігія, яку викладав православний священик – все це заспокоїло нас, батьків, бо питання віри хвилювало особливо. Навчання в технікумі безкоштовне, платимо лише за гуртожиток (40 злотих у місяць), харчування (10 злотих в день), охорону, медичну страховку, підручники, транспортні послуги. Протягом року майже щомісяця і на великі православні свята бачили сина вдома. До літніх канікул він пройшов практику в одному з туристичних агентств Любліна (туристичне обслуговування – його спеціальність), створюючи маршрути для туристів, і відпочив під час екскурсії на Балтійське море.
Одні вже отримали диплом європейського зразка, інші ще воюють за право ним володіти. Хтось повертається в Україну, а хтось залишається в Європі. Це особистий вибір кожного. Важливо інше: всі ці молоді шачани активно рекламують нову освіту, прискорюючи цим самим крах застарілої вітчизняної з її корумпованістю, невиправданою дороговизною, недостатнім рівнем знань і акцентом не на якість, а на кількість. Час змін настає.
Мирослава ЦЮП’ЯХ.