Село Радовичі, занурене у березневу тишу, зібралося, щоб вшанувати пам’ять Героя – Дмитра Дмитрука. Вулиці, якими він колись пройшов, стали шляхом скорботи і вдячності. Його ім’я, старшого сержанта, навіки залишиться в історії боротьби за незалежність України.
Дмитро народився 2 травня 1988 року. Його життя, наповнене мріями і планами, трагічно обірвалося у Торецьку на Донеччині, де він виконував бойове завдання у складі сотої бригади. У квітні 2024 року він добровільно приєднався до лав захисників, підписавши контракт на захист України від ворога. Він добре знав, де його місце – серед тих, хто бореться за свободу.
Коли труну з його тілом привезли на рідну землю, село зустріло його на колінах. Його супроводжували жовто-блакитні та червоно-чорні прапори, а також живі квіти. Побратими, рідні, друзі і земляки провели воїна в останню путь, вшановуючи його подвиг.
Героя поховали з військовими почестями. Цей день був сповнений невимовним сумом, а кожен подих вітру ніби пролітав з молитвою за спокій душі Героя. Залишилося двоє маленьких синів, невимовний біль наповнив серця дружини і матері, яка у річницю смерті чоловіка втратила ще й сина. Біль відчутний у серцях брата, сестри і всіх близьких. Радовичі втратили сина, Україна – незламного воїна.
Пам’ять про Дмитра житиме в серцях рідних, у спогадах побратимів, у кожному мирному світанку над Україною. Його відвага і любов до Батьківщини стануть дороговказом для поколінь. Він не просто боровся – він створював історію, віддавши життя за свободу своїх дітей, своїх земляків, свого народу.
Вічна пам’ять і шана Герою України!
