У Ковелі попрощалися із 27-річним старшим лейтенантом Артемом Кузьмичуком, який помер після поранення, отриманого під час виконання бойового завдання. Про це повідомили під час громадянської панахиди за участю міського голови Ігоря Чайки.
Артем Кузьмичук народився 30 січня 1999 року в Ковелі, навчався у загальноосвітній школі №1. Вирізнявся здібностями до математики, згодом — до фізики та інформатики, брав участь у конкурсах та олімпіадах, де здобував призові місця. Рідні та друзі згадують його як добру й щиру людину, сповнену тепла та життєвих планів.
Важливим етапом у формуванні характеру Артема стала участь у літньому патріотичному таборі «Волинська Січ», де молодь виховували в дусі любові до України, взаємопідтримки та братерства. Прагнучи стати програмістом, він вступив до Національного авіаційного університету в Києві, закінчив військову кафедру та отримав звання молодшого лейтенанта. Після навчання працював у Національній службі здоров’я України.
З початком повномасштабного вторгнення Артем прагнув добровільно стати до лав захисників, однак рідні переконали його зачекати до 25-річного віку. Його знання та досвід у сфері інформаційних технологій були потрібні й у тилу. Живучи в Києві, він безпосередньо відчув наслідки війни: під час одного з російських ракетних ударів вибух стався неподалік, і лише вчасне рішення впасти на землю врятувало йому життя.
Улітку 2024 року Артема мобілізували до лав Збройних Сил України. Він розпочав службу у складі 141-ї окремої механізованої бригади, де його знання програмування та сучасних технологій стали важливою частиною військової роботи. За час служби зарекомендував себе відповідальним і професійним офіцером, отримав звання лейтенанта, а згодом — старшого лейтенанта. Виконував бойові завдання на Запорізькому та Донецькому напрямках.
У травні 2024 року після реформування підрозділу Артема перевели до 98-го окремого протитанкового батальйону військової частини А5216, де він обіймав посаду начальника групи зв’язку та кібербезпеки штабу. Особливо близькими для нього були стосунки з мамою: навіть перебуваючи на фронті, він знаходив час для тривалих розмов, ділився думками та будував плани. Артем чекав на відпустку у другій половині травня і хотів поїхати до Києва, який дуже любив.
У ніч із 20 на 21 травня під час виконання бойового завдання автомобіль, у якому перебували четверо військовослужбовців, потрапив під ворожий обстріл. Усі зазнали поранень, найважчі травми отримав Артем Кузьмичук. Його лікували у Запорізькому військовому госпіталі, лікарні імені Мечникова в Дніпрі та в Головному клінічному військовому госпіталі в Києві. Лікарі намагалися врятувати йому життя, рідні безперервно молилися, сам Артем до останнього боровся, однак 7 червня його серце зупинилося.
Старшого лейтенанта Артема Кузьмичука поховали на Алеї Героїв міського кладовища у Ковелі. Висловлюють співчуття мамі Світлані Володимирівні, батькові Василю Степановичу, братові Максиму, дідусеві Володимиру Варфоломійовичу, усім рідним, друзям і побратимам захисника. Світла пам’ять Захиснику України, вічна слава Герою.
