Сьогодні Ковельська громада прощалася із військовослужбовцем, який назавжди повернувся до рідного краю, — Олександром Михайловичем Маслом. 16 грудня 1981 року в Ковелі відбулася його народження. Закінчивши ЗОШ №7, він продовжив освіту в ПТУ №7, де здобув професію електрозварника. Вже в школі виявляв відкритість, дружелюбність та активність, займалося спортом, зокрема боксом.
Після строкової військової служби Олександр працював водієм у ТОВ «Ковельський хлібокомбінат», де відпрацював 16 років. У 2003 році він зустрів свою майбутню дружину Аллу, а через місяць молоді подали заяву на одруження. Згодом заклали власне господарство. Мати згадує, що у 7 років син допомагав будувати їхній дім, носив розчин у маленькому відерці з надією на свою кімнату, яку потім добудував самостійно.
Подружжя оселилося поруч із батьками, а у 2008 році в них народився син Володимир, якому зараз 17 років. Незважаючи на велику зайнятість, Олександр завжди знаходив час для сина, змайструвавши перекладину для підтягувань. Володя часто повторював: «Треба дорости до тата!», що відображало не лише його зріст, а й характер батька — силу, працьовитість, відповідальність і турботу.
2 липня 2025 року його мобілізували до лав Збройних Сил України. Олександр часто телефонував рідним, але був небагатослівним. Виконуючи бойові завдання на складних ділянках фронту у Херсоні, Дніпропетровщині та Донеччині, він заспокоював родичів словами: «У мене все добре». З відзнакою Президента — медаллю «За військову службу Україні» його нагородили 27 листопада 2025 року за сміливість і відвагу.
Згідно з планами, 20 лютого він мав отримати відпустку та повернутися додому. 22 лютого Олександр надіслав повідомлення дружині та сину про те, що відправляється у відрядження. Однак свій останній бій механік-водій механізованого підрозділу прийняв 24 лютого 2026 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Пискунівка Краматорського району в Донецькій області.
«Сьогодні наша громада з глибокою вдячністю та смутком схиляє голови перед мужністю воїна, патріота України, який віддав своє життя за свою сім’ю, рідне місто та країну. Висловлюю щирі співчуття родині, яка переживає непоправну втрату: мамі Любові Василівні, дружині Аллі, сину Володимиру, сестрі Валентині, усім рідним і близьким Героя», — підкреслив міський голова Ігор Чайка під час панахиди. Поховали Захисника на Алеї Героїв міського кладовища. Вічна пам’ять та слава Герою! Слава Україні!
