Головна Військо «Вирішив у скрутний для країни час служити українському народові», – історія далекобійника...

«Вирішив у скрутний для країни час служити українському народові», – історія далекобійника з Волині

532

Роман Чепчук – далекобійник. 24 лютого 2022 року був у рейсі у Франції. Прочитавши новини та зідзвонившись з рідними – зрозумів, що повинен допомогти державі. Одразу сів у авто і 25 лютого вже повертався до України. День потому прийшов до Луцького ОМТЦК та СП, аби захищати Батьківщину.

На початку проходження служби його направили в 14-у окрему механізовану бригаду імені князя Романа Великого. Згодом пройшов базову загальну військову підготовку на Рівненщині. А вже в травні 2022-го року в навчальному центрі міста Яворів опанував тактичну медицину, «щоб у боях допомогти не лише собі, а й побратимам». Тримав оборону в Соледарі, Берестовому та в Бахмутському районі Донецької області.

«В боях, де була гаряча земля, отримав поранення спочатку в ліву ногу. Під час накладання турнікету, прилетіло ще й в праві руку й ногу. Працювала і артилерія, і танки, і міномети. Ми готувалися до гіршого сценарію… Однак у нас були певні напрацювання, і ми вижили», – розповідає військовий.

Після отриманих поранень Роман потрапив на лікування: спочатку у Дніпро, а потім вже до Києва, де його кінцівки складали по шматочках. Проходив реабілітацію та отримав ІІІ групу інвалідності.

У Романа не працювали праві рука й нога. Два місяці йому не дозволяли вставати. А потім реабілітологи запитували: «Чому лежиш? Давай, вставай!». Тож військовий потроху почав рухатись. І ось результат – ходить вже сам, хоча й з костилем, але рука залишилась майже нерухомою.

Згодом, пройшовши реабілітацію, звернувся до військомату, аби продовжити служити й надалі, як він каже: «для того, щоб бути корисним хоч тут, бо немає сили сидіти на місці». Йому запропонували подальшу службу в роті охорони Волинського ОТЦК та СП, де він базується й нині.

«Попри все, що довелось пройти в цьому житті, я намагаюсь усміхатися. Наші хлопці роблять фантастичні речі. Вони тримаються, а це дуже важко. Лікарям я озвучував, що в мене є бажання повернутися на фронт, оскільки нас усіх об’єднує ще одна велика незакінчена справа. Загроза нікуди не зникла. Війна триває, і про це треба пам’ятати», – зазначає Роман.

Прочитавши новини та зідзвонившись з рідними – зрозумів, що повинен допомогти державі. Одразу сів у авто і 25 лютого вже повертався до України. День потому прийшов до Луцького ОМТЦК та СП, аби захищати Батьківщину.

На початку проходження служби його направили в 14-у окрему механізовану бригаду імені князя Романа Великого. Згодом пройшов базову загальну військову підготовку на Рівненщині. А вже в травні 2022-го року в навчальному центрі міста Яворів опанував тактичну медицину, «щоб у боях допомогти не лише собі, а й побратимам». Тримав оборону в Соледарі, Берестовому та в Бахмутському районі Донецької області.

«В боях, де була гаряча земля, отримав поранення спочатку в ліву ногу. Під час накладання турнікету, прилетіло ще й в праві руку й ногу. Працювала і артилерія, і танки, і міномети. Ми готувалися до гіршого сценарію… Однак у нас були певні напрацювання, і ми вижили», – розповідає військовий.

Після отриманих поранень Роман потрапив на лікування: спочатку у Дніпро, а потім вже до Києва, де його кінцівки складали по шматочках. Проходив реабілітацію та отримав ІІІ групу інвалідності.

У Романа не працювали праві рука й нога. Два місяці йому не дозволяли вставати. А потім реабілітологи запитували: «Чому лежиш? Давай, вставай!». Тож військовий потроху почав рухатись. І ось результат – ходить вже сам, хоча й з костилем, але рука залишилась майже нерухомою.

Згодом, пройшовши реабілітацію, звернувся до військомату, аби продовжити служити й надалі, як він каже: «для того, щоб бути корисним хоч тут, бо немає сили сидіти на місці». Йому запропонували подальшу службу в роті охорони Волинського ОТЦК та СП, де він базується й нині.

«Попри все, що довелось пройти в цьому житті, я намагаюсь усміхатися. Наші хлопці роблять фантастичні речі. Вони тримаються, а це дуже важко. Лікарям я озвучував, що в мене є бажання повернутися на фронт, оскільки нас усіх об’єднує ще одна велика незакінчена справа. Загроза нікуди не зникла. Війна триває, і про це треба пам’ятати», – зазначає Роман.