Головна Життя Поїздка до Німеччини стала для педагога подією року

Поїздка до Німеччини стала для педагога подією року

818

Протягом 16 років Валентина Постернак викладає німецьку мову в ЗОШ І-ІІІ ст. с. Мельники. І лише восени минулого року їй випала унікальна нагода вперше побувати в Німеччині. Двотижневі гостини в невеликому курортному містечку Бадзальцуфлен, що поблизу Кельна, стали для Валентини Володимирівни і ще 7 волинських педагогів справжньою подією року. Завдяки міжнародній програмі Брукеншлаг наша землячка відкрила для себе нову благополучну Німеччину, потоваришувала з носіями мови, якої навчає українських дітей, і привезла в рідну школу багато ідей, які є основою європейської освіти.

Враження про країну почало складатися в Валентини ще задовго до прибуття в Бадзальцуфлен. Багаті культурні пам’ятки, добротні будинки, ідеальні дороги, охайні вулиці – навіть те поверхове, що бачила крізь вікно транспорту, підтверджувало статус Німеччини як найбагатшої країни Західної Європи. За кілька днів життя в німецькій сім’ї позитивних емоцій побільшало. Господарі виявилися привітними й толерантними людьми, пригощали волинян місцевими делікатесами, знайомили з побутом, розповідали про містечко.

– Їхні традиційні страви нам не дуже припали до смаку – вони надміру калорійні, особливо жирною була лапша. Тому ми час від часу переходили на раціон української кухні. Здивували ціни в місцевих крамницях – продукти харчування та одяг там у два рази дешевші, як в Україні. Попри таку дешевизну, в німців немає культу їжі, побут у них – практично-економний, продуманий до дрібниць і водночас без зайвого пафосу. Більшість людей одягнуті в джинси, взуті в комфортне, схоже на тапочки, взуття: і школярі (шкільної форми там немає), і вчителі, і пенсіонери. Уроком для нас, українських учителів, був прийом у бургомістра. Керівником громади містечка виявилася жінка, яка вийшла до нас у штанах, жакетику та взутті на низькому ходу. Ми ж – у сукнях, напівпрозорих блузках і, звичайно, «на шпильках». Без зайвих слів зрозуміли, що виглядаємо недоречно, і відтоді відмовилися від взуття на підборах. Німці вкладають гроші зовсім в інше: нерухомість, відпочинок. Значні суми з сімейних бюджетів йдуть на сплату комунальних послуг, – розповідає Валентина Володимирівна про те, що найбільше запам’яталося.

Особливим світом є німецька школа. Наша землячка побувала в декількох і, з її слів, всі вони є різними, зі своїми внутрішніми порядками й законами. Виявилося, в Німеччині діють кілька несхожих одна на одну освітніх систем, які батьки учнів обирають з огляду на місце проживання, здібності дітей та власні переконання. Спільним є те, що в приміщенні навчальних закладів немає ніякого пластику: вікна, двері, меблі – все з дерева. В класах є комп’ютерна техніка, проектор, дошка, подекуди – мультимедійна. Ніяких громіздких стендів на стінах, натомість – величезна кількість яскравих дитячих малюнків і неодмінно карта світу. Школярі чудово по ній орієнтуються і на прохання гостей відразу відшукали Україну. Учні початкових класів бігають на перервах хто з морквиною, хто з яблуком, хто зі сливою в руках. Саме так, викладаючи на тарелях корисні овочі і фрукти, дорослі дбають про здоров’я малечі.

Спершу волинянам незвично було бачити, як учителі йдуть на уроки зі стосами паперу. Згодом з’ясувалося, що це роздатковий матеріал, з яким працюють учні. В учительській є велика кількість копіювальної техніки, на якій перед початком уроку роздруковуються завдання. До речі, в хід ідуть жовтуваті, низької якості аркуші, бо після уроку вони викидаються. Не таким, як в Україні, виявився і класний журнал – без списку учнів, з одними лише відмітками вчителів про проведений урок і їхніми підписами. В тамтешніх навчальних закладах запроваджена 6-бальна система оцінювання, одиниця – найкраща оцінка.

Побувавши на багатьох уроках, Валентина Постернак помітила, що педагоги не вимагають від учнів неможливого, водночас великий акцент робиться на самоосвіту. Якщо хтось не виконав домашнього завдання, його не карають поганою оцінкою, а залишають на додаткове заняття. Зусилля вчителів спрямовані не так на виконання пунктів шкільної програми, як на оптимальний розвиток дитини і виявлення її здібностей. Педагоги самі зацікавлені в хороших результатах своєї роботи, тому в німецьких школах нема потреби контролю з боку директора чи завуча. Керівник навчального закладу не має права зайти на урок, не попередивши завчасно вчителя. А педагог, у свою чергу, вправі йому відмовити. Зарплата в німецьких вчителів у 10, а то й більше разів вища, ніж в українських.

Окрема тема – підручники. За німецькими учні пізнають реальне життя, вчаться пристосовуватися до нього, за українськими – витають у вирі фантазій авторів. Валентина Володимирівна розповіла про дивний, на перший погляд, урок математики в 5 класі, коли всі діти з метрами в руках повзали по класу. Виявилося, таким чином вони вимірювали довжину і ширину класу, згодом – парти, вчительського стола. В результаті навчилися обчислювали площу. Мільйони вчили на прикладі міст-мільйонерів Німеччини, запам’ятовуючи і порівнюючи кількість жителів мегаполісів.

А на тему особливостей навчання дітей з обмеженими можливостями волинські вчителі навіть написали методичку. Насправді їх дуже вразило те, що в Німеччині дітей-інвалідів не викреслюють із повноцінного життя, не ізольовують від здорових дітей. В звичайному класі може навчатися 3-4 хворих дитини: аутисти, з хворобою Дауна, з порушенням опорно-рухової функції. В такому класі на уроці, замість одного, працює три педагоги, максимально приділяючи увагу кожному учневі. Неповносправні діти не комплексують з приводу своєї інакшості, навпаки, на їхніх обличчях завжди щасливі усмішки.

Окрім неоціненного досвіду та купи вражень, Валентина Постернак привезла з Німеччини бажання втілити в рідній школі хоча б декілька європейських ідей. Почала з найлегшої – виготовила будиночок з фотографіями дітей класу. А зараз продовжує освоювати нові підходи до навчання, створювати умови для розвитку потенціалу кожного учня, доносити до школярів важливість вивчення іноземних мов. Цілком імовірно, що саме для цього молодого покоління Європа, як і цілий світ, набагато ширше відчинять свої двері.

Мирослава ЦЮП’ЯХ.