Головна Військо Боєць, який вижив під Волновахою: “Тих солдат, хто вибігав у поле, рятуючись...

Боєць, який вижив під Волновахою: “Тих солдат, хто вибігав у поле, рятуючись від куль, добивали найманці”

1373

Дмитро Шостак – один із тих, хто вижив у бою під Волновахою

Більше місяця минуло з часу тра­гедії під Волновахою, коли те­рористи розстріляли блокпост ук­раїнських військових. В резуль­таті непрофесійних дій військо­вого керівництва загинули й отримали поранення земляки з 51-ї механізованої Володимир-Волинської бригади. Серед тих, хто вижив, – житель с. Світязь Дмитро Шостак. Пройшов крізь пек­ло кривавого світанку, отри­мав кульове поранення в ногу, пе­ре­ніс дві операції і от, нарешті, вдома. Дарма, що на нозі – апарат Єлізарова, а пересуватися можна лише з мили­цями – все-таки у рідній хаті і стіни лі­кують.

…Рік тому Дмитрові приснився сон, нібито він отримує військову форму, їде кудись незнайомими міс­тами й селами, бачить військові на­мети. А потім у нього стріляють, проте зброя дає осічку. Останній моторошний епізод – прогулянка між могилами –  зму­сив хлопця прокинутися в холод­ному поту. Примарна війна стала реа­ль­ністю 9 квітня цього року, коли Дмит­ра мобілізували до війська. Сон виявився пророчим. З Володимира- Волинського 29-річного солдата повезли на полігон у м. Рівне. Умови проведення військових навчань наш зем­ляк не може назвати нормальними, як і саме проживання: пере­бої з харчами, брак найнеобхіднішого, в тому числі одягу, спа­ль­­ників, медикаментів.

Замучені, тижнями немиті, за весь час служби ми всього кі­лька разів знімали з себе форму. Так само, як і берці, від яких у спеку дуже парилися ноги. А вночі на полігоні ми замерзали від хо­лоду, бо спали в окопах на гілках. Усі поголовно кашляли, а лі­ку­вання одне – половина пігулки анальгіну. Був «Колдрекс», але цей препарат було неможливо випросити. Добре, що рівненські хлопці-волонтери привозили все необхідне, в тому числі достав­ляли і передачі з дому, – пригадує невеселі часи Дмитро.

Бійці 51-ї бригади якнайкраще проявили себе в військовому нав­чанні. До самого від’їзду на Схід, у зону АТО, їм обіцяли, що стоя­тимуть на західних кордонах держави. Натомість повезли спершу до Дніпропетровська, а звідти – в Донецьку область. Вночі висадили на узбіччі дороги, поблизу м. Волноваха.

На заваді нашим планам облаштувати блокпост за всіма пра­ви­лами і нормами став конфлікт з місцевими жителями. Вже на дру­гий день ці люди приїхали до нас і сказали, що вони самі себе за­хистять і не дадуть нам окопуватися. Фотографували нас, зні­мали на телефони, а один навіть привіз 4 літра горілки і сосиски, зап­рошуючи нас випити. Я особисто його прогнав. Командир бри­гади постійно телефонував генералу, запитуючи, що робити. Той наказував стояти, – розповідає світязянин.

Бійці стояли. На блокпосту, територія якого не освітлювалася, вночі свій свого за два метри не міг побачити. Без окопів, без ого­рожі з мішків, наповнених піском, зрештою, без правоохоронців, яким належало нести чергування і перевіряти транспорт. На 45 сол­дат бригади було всього 8 бронежилетів, їх вдягали ті, хто зас­тупав у наряд. Тієї фатальної ночі, 22 травня, першими від рук те­ро­ристів загинули бійці наряду. Бронежилети їх не врятували, снай­пери поцілили їм у голови. З трьох машин, які під’їхали, бойо­вики цинічно розстрілювали солдат, що перебували в наметі. Ком­бат навіть з машини не встиг вийти, як йому знесло пострілом пів­го­лови. Дмитро Шостак як командир взводу кинувся телефо­ну­вати на сусідній, за 3 км, блокпост, надіючись на підмогу. Дарма, ра­ції були вимкнені. Тих солдат, хто вибігав у поле, рятуючись від куль, добивали найманці, які причаїлися в лісі приблизно за півкіло­метра від блокпоста. Разом з побратимами, живими і мертвими, ле­жав у полі і Дмитро. Згодом, коли закінчився нерівний бій, поба­чив, що стікає кров’ю. Ворожа куля наскрізь пройшла через стопу, як з’ясується потім, розтрощивши кістку на 8 частин. Швидка допо­мога, що прибула на місце події, забирала важких поранених. Дмитра доставив у найближчу лікарню дільничний інспектор міліції, а через кілька годин поранений був уже в Харкові і готувався до пер­шої операції.

Рани на нозі потрохи гояться. За прогнозами медиків, хлопець хоч і нескоро, але таки затанцює. Попереду довготривале ліку­вання: півроку треба носити апарат Єлізарова, потім – гіпс, а ще пос­тійно їздити на медичний огляд до Києва. Нелегкою буде і реа­білітація, бо потрібно буде заново вчитися ходити. Дмитро з вдяч­ністю згадує харківських медиків за людяне ставлення і про­фе­сіо­налізм, волонтерів і співчутливих містян, котрі несли в лікарню одяг, харчі і необхідні медикаменти.

– Я знаю хлопців, котрим у медичній картці записали, що травми вони отримали не в бою, а в вуличній бійці. Для чого таке прини­ження? Щоб не надати статус учасників бойових дій і не виплатити ком­пенсації? Я не претендую ні на яку допомогу, проте вдячний ме­дикам, які вказали в картці, що кульове поранення я отримав під час антитерористичної операції. Реальну підтримку відчуваю лише від простих людей і від во­лон­терів нашого депутата Сте­пана Івахіва. Останні, до речі, ра­до відгукуються на кожне моє про­хання, безкоштовно відправили мене поїздом з Києва додому і зараз телефонують мало не щод­ня, – розповідає Дмитро.

Проте нещодавно світязянин зіткнувся з типовим українським бю­рократизмом. В банку йому від­­мовили виплатити страховку за от­риману травму, бо запізнився на два дні з візитом до установи. Раніше приїхати він не міг фізично, бо нога у вертикальному положенні затікала і си­ніла – кров ще дуже погано цирку­лює. Цю причину працівники банку проі­г­норували, посилаючись на непо­рушні норми і правила страхування. Неординарний випадок з пораненим у бою за Україну солдатом, на жаль, не став для них винятком.

Багато часу Дмитро проводить вдо­ма один. Відпочиває перед телеві­зором, слухає музику, спілкується з друзями і побратимами (звик до їхніх частих дзвінків, а зразу навіть телефон хотів розбити, так діставала надмірна ува­га). Телевізійних новин Дмитро не дивиться принципово. Каже, там навіть третьої частини правди про те, як живуть і воюють україн­ські військові, не показують. Ідеальна картинка для наївних глядачів – не більше. А ще не може забути брехливих звинувачень, що по­ши­рили деякі ЗМІ, на адресу бійців 51-ї Володимир-Волинської бри­гади, які на момент збройного конфлікту начебто перебували в нет­верезому стані. Всі розуміли, що знаходяться в епіцентрі АТО, що нападу від ворога в умовах невизначеності і максимальної не­за­хищеності можна чекати будь-якої миті, тому спиртного не вживали.

Батько Дмитра постійно на роботі, мами немає – померла. На час нашого візиту вдома вже хазяйнувала його молодша сестра Оля – саме приїхала на канікули додому. Допомагає братові, як може. Представники районної влади хоч і не навідувалися до по­ра­неного солдата, проте знають, що він уже вдома і одужує. Олек­сандр Кусько, голова Шацької РДА, вписав ім’я Дмитра Шостака в спи­сок тих бійців, жителів району, які після лікування віднов­люва­ти­муть здоров’я в санаторії «Лісова пісня». Директор здравниці Вік­тор Карпук люб’язно погодився надати Дмитрові безкоштовну пу­тівку, запевнивши, що завдяки новим технологіям, які застосо­вую­ться в відділенні реабілітації хворих з пошкодженнями органів опори та руху, Дмитро скоро стане на ноги.

Мирослава ЦЮП’ЯХ.