Привітне обличчя саме цієї людини от уже 20 років поспіль відвідувачі Шацької районної лікарні бачать першим, коли заходять у приміщення закладу, бо ж усі вони спочатку звертаються до реєстратури, аби взяти свою лікарняну картку, запитати поради, до якого лікаря потрібно звернутися в тій чи іншій ситуації. Загалом же Валентина Сергіївна Баранчук пропрацювала у лікарні 38 років, а вже 19 травня буде в колі рідних та близьких її серцю людей буде відзначати 55 років з дня народження.
Родом із с. Підманове, Валентина Баранчук прийшла працювати у Шацьку районну лікарню майже одразу після закінчення Світязької школи. Пригадує, як їй та ще двом подругам-випускницям як активісткам та комсомолкам школи дали комсомольські путівки на навчання і працевлаштування у … Сибір. Хоч і рвалися туди дівчата, та на заваді такому рішенню стали батьки. Тож довелося шукати роботу у рідному краї. Тоді головним лікарем працював Ковальський Євгеній Васильович, який і запропонував дівчатам рік попрацювати у медичній установі, а вже наступного року спробувати сили для вступу до медичних училищ. Так і стала працювати вчорашня випускниця касиром, згодом – бухгалтером. У 20 років вийшла заміж. У молодого подружжя одне за одним народилося трійко діточок – Галина, Андрій та Антоніна. Але біда, як кажуть, не дрімає… Сина Андрія, у якого майже 8 років хворіли ноги, терміново треба було інтенсивно лікувати у Київському медінституті. Тож матір змушена була майже два роки розриватися між Києвом та домівкою, в якій на чоловіка залишала двох доньок (місяць проводила з сином у лікарні, місяць удома, і знову лікарня…).
– Той період особливо був важким для нас усіх, але якби не підтримка колег по роботі – головного бухгалтера Тетяни Цвид, бухгалтера Любові Левчук, а також допомога колишнього головного лікаря Анатолія Жданова – не знаю, як усе витримала б. Ці люди дійсно розуміли і підтримували мене у житті. Зважаючи на сімейні обставини, мене влаштували на іншу роботу – санітарки, де був більш гнучкий графік роботи, я могла більше часу приділяти дітям. Також певний період заміняла на роботі секретарку головного лікаря, а згодом, коли звільнилося місце у реєстратурі, погодилася працювати там, бо і вдома з Божою поміччю все налагодилося.
А тепер, пропрацювавши стільки років, настав час заслуженого відпочинку, коли Валентина Сергіївна хоче більше часу приділяти дітям та вихованню внуків, яких у неї вже четверо. Більше часу в ювілярки буде й на улюблені заняття – вишивання, в’язання, догляд за улюбленими квітами. До речі, найбільше у творчому доробку жінки вишитих рушників, які є навіть за кордоном – у Греції, Німеччині, Польщі, а також портретів українських письменників, серед яких найбільше пишається вишитим портретом Тараса Шевченка. Чимало рушників подарувала пані Валентина і відомому волинському письменникові Петрові Маху (нині покійному), котрий часто любив бувати влітку в цій родині. Любить вишивати й українські сорочки та обдаровувати ними дітей та внуків. «Це мене заспокоює та дає натхнення для душі. Бо ж сама я – трудоголік, спішу завжди встигнути зробити всю роботу. А іноді, коли замовляли мені робити квіти на коровай, доводилося спати по дві години на добу, а ще ж на роботу треба було йти», – каже Валентина Сергіївна.
Ні про що особливо не шкодувала у своєму житті жінка, лише про одне – що так і не змогла здобути освіти. Тож усі свої зусилля разом із чоловіком Миколою спрямували на те, аби дати освіту усім своїм дітям, хоч як тяжко не було.
До речі, ще один ювілей святкуватимуть у родині 25 травня, бо ж у цей день минає 35 років, як Валентина Сергіївна та Микола Гнатович поєднали свої долі на рушничку щастя. Тож бажаємо їм родинного затишку, здоров’я і натхнення для пода-льшого життя!
Віта ШЕПЕЛЯ.
