Майже 600 кілометрів розділяє місто Володимир-Волинський із Переяславом, що на Київщині. І хоча знаходяться вони по різні боки Дніпра, в обох є багато спільного – це і понад тисячолітня історія, і спільні князі-правителі, і навіть нав’язана в радянські часи подвійна назва міста.
Два роки тому переяславці повернули свою історичну назву, позбувшись ідеологічної приставки «Хмельницький». Наскільки болючим, тривалим та дороговартісним був цей процес, дізнавалась делегація з Володимира-Волинського під час поїздки до Переяслава, котра відбулась наприкінці минулого тижня.
«Якщо переможемо війну за історію – держава існуватиме»
У місто-музей, яке по праву так називають, адже у Переяславі їх понад два десятки, делегація на чолі із заступником міського голови Андрієм Гудимом завітала, аби узяти участь у науково-практичному круглому столі «Вивчення питання перейменування міста Володимира-Волинського (досвід повернення місту Переяслав його історичної назви)». До складу делегації також увійшли: заступниця начальника управління ЦНАПу Юлія Крижановська, начальник управління освіти, молоді та спорту Вячеслав Петрук, депутат міської ради Роман Горошкевич та головна спеціалістка відділу зв’язків з громадськістю виконкому Тетяна Ізотова.
Круглий стіл, присвячений перейменуванню міст, відбувся в університеті Григорія Сковороди у Переяславі, котрий кілька років тому став осередком просвітництва та ідейного натхнення процесу щодо повернення місту історичної назви. До слова, у цьому навчальному закладі фах освітян здобуває чимало випускників Володимир-Волинського педколеджу, котрий підтримує з Переяславським університетом давні дружні відносини.
Ініціативну групу, котра запустила процес повернення історичної назви, очолив теперішній виконувач обов’язків ректора університету, доктор історичних наук Віталій Коцур. На той час він був головою місцевої громадської ради, котра і стала рушійною силою початку перейменування міста.
Усіляко підтримував на вищих щаблях влади ініціативу переяславців колишній заступник голови ВРУ Микола Томенко, котрий також узяв участь у засіданні круглого столу. Він коротко розповів про шлях, який подолало місто у напрямку повернення своєї історичної назви. Як і у Володимирі-Волинському, початок було покладено іще у 90-х роках, знову повертались до цієї теми на початку нульових, проте безрезультатно. Довгий процес нарешті увінчався успіхом лише два роки тому.
– Одна із місій будь-якого міста – це те, чим воно вирізняється з-поміж інших міст України, у чому його унікальність. Тобто, якщо ми позиціонували Переяслав як одне з найдавніших княжих міст України-Руси, то нам потрібно було відновити значущість того, що місто було серед засновників першого етапу української державності. Війна, яка нині триває, це не лише війна за незалежність та суверенність нашої держави, а і за нашу історію, котру з успіхом привласнюють сусіди. Якщо переможемо війну за історію – існуватимемо й далі, – зазначив у своєму виступі Микола Томенко.
Майже рік пішов на просвітницьку діяльність, до якої були залучені фахівці та авторитетні експерти в галузі історії, чиї публікації, присвячені розвінчуванню історичних міфів, періодично друкували місцеві ЗМІ. Темі повернення Переяславу-Хмельницькому історичної назви були присвячені численні наукові конференції та круглі столи, неодноразово проводились громадські слухання та опитування. І якщо на початку першого етапу цього процесу, чимала частина місцевих жителів виступали проти перейменування, здебільшого через страх фінансових витрат і зайвих клопотів, то після роз’яснювальної кампанії ці страхи зникли.
Заручившись підтримкою більшості населення міста, було підготовлене відповідне подання до обласної ради та Верховної Ради України. Ось тут процес затягнувся на понад рік. Адже це був буремний час виборів, тож на розгляд сесії постанова про перейменування виносилась більше 20 разів, оскільки до її розгляду черга просто не доходила. Врешті, 30 жовтня 2019 року Верховна Рада України проголосувала за перейменування Переяслава-Хмельницького у Переяслав.
Проте іще до офіційної зміни назви місцеві жителі самі перейменували своє місто, адже у побуті повну назву ніхто не використовував, зазначила викладачка університету Григорія Сковороди Валентина Губенко, котра свого часу була заступницею міського голови Переяслава. Нині у більшості містян паспорти зі старою пропискою у вже неіснуючому Переяславі-Хмельницькому, проте документи і далі мають юридичну силу, тож змінювати їх немає потреби.
Щодо документації на землю чи нерухомість, відповідно до постанови ВРУ, нові дані уже внесені в усі реєстри, тому при купівлі чи продажу майна додаткових витрат також не буде. Фізичним особам-підприємцям потрібно лише виготовити нову печатку, витративши всього 140 гривень, зазначив колишній міський голова Переяслава Іван Якименко. А бюджетним установам загалом потрібно витратити кошти на перереєстрацію юридичної особи, заміну печаток, штампів та вивісок у межах трьох з половиною тисяч гривень. Тобто, суми аж ніяк не захмарні.
Навіть затяті скептики з часом стали прихильниками перейменування
Наступна зустріч у Переяславі відбулась у стінах тамтешньої міської ради, де на питання володимирських гостей відповіли заступники міського голови Анатолій Фесенко і Оксана Степаненко, а також начальники структурних підрозділів виконкому Переяславської міської ради. Представники органу місцевого самоврядування поділились досвідом перейменування міста як з позиції чиновників, так і пересічного мешканця. При цьому запевнили, що жодних незручностей ніхто не відчув – жителі залишились зі старими документами, а бюджетні установи включили витрати на перереєстрацію у поточні видатки.
– Люди до 60 років в основному зустріли ці зміни дуже позитивно, – зазначила Оксана Степаненко. – Адже коли відбулось роз’яснення щодо того, що після перейменування не потрібно змінювати ні документи на власність, ані прописку, негативне ставлення до цього процесу відразу відпало. Лише у невеликого відсотка населення було невдоволення з приводу того, що ми хочемо позбутись прізвища гетьмана Богдана Хмельницького, яке радянська влада додала до назви міста у 1943 році, аби закріпити так зване братерство українського та російського народів.
– Мене, як посадову особу, спершу лякало майбутнє перейменування, – зізнався начальник управління освіти Петро Ярмоленко, – адже думав, що виникнуть проблеми із перереєстрацією освітніх закладів. Проте, на мій подив, із скептика цього рішення я став палким прихильником, адже все відбулось доволі просто та безболісно.
Як стверджують посадовці Переяславської міської ради, більшість місцевих мешканців уже і забули, що кілька років тому у місті відбувався процес перейменування, адже усі швидко звикли до нової назви, яку вони і без цього досі використовували у повсякденному житті.
Під час зустрічі у міській раді, посадовці обох органів місцевого самоврядування зійшлись на думці, що у наших міст надто багато спільного, аби втратити цей зв’язок. Тому пропозиція володимир-волинської делегації стати містами-партнерами отримала схвалення від переяславських колег.
