16 липня 1990 року Верховна Рада Української РСР ХІІ-го скликання (Верховна Рада України І-го скликання) прийняла важливий політичний і правовий акт – Декларацію про державний суверенітет України
європейських структурах, а також у майбутньому прагне стати постійно нейтральною державою, яка не бере участі у військових блоках і дотримується неядерних принципів: не приймати, не виробляти і не набувати ядерної зброї. Все це засвідчило чіткий намір молодої республіки увійти в коло авторитетних, цивілізованих держав світу.
Декларація про державний суверенітет України була виваженим і обґрунтованим документом, укладеним з урахуванням політичних реалій та конкретної ситуації того періоду, розробники якої пішли шляхом створення передумов незалежності Української держави набагато далі, ніж союзні республіки. Це була спроба унеможливити в майбутньому зловживання з боку союзного центру, зупинити тенденцію до постійного звуження повноважень і можливостей союзних республік та посилення диктату центральних міністерств і відомств, запровадити принципово нову оптимальну систему взаємовідносин між союзним центром та УРСР з поверненням останній значної частини об’єктів відання, а також створити одночасно систему правових гарантій стабільного статуту УРСР у складі СРСР. Декларація мала відігравати роль принципово нового, основоположного, засадничого, фундаментального документа, посилаючись на який, можна було б відстояти права України та її народу під час переговорів з представниками центру та делегаціями інших союзних республік.
Прийняття Декларації стало першим кроком до відновлення історичної справедливості, відродження української державності як ідеї соборності українського народу та його земель. Документом було визначено найбільш принципові позиції, які орієнтували народ на створення самостійної, правової держави, на розвиток демократії, всебічне забезпечення прав і свобод людини. Вона стала тією цінністю, яка об’єднала суспільство у непростий час визначення свого майбутнього в серпневі дні 1991 року. Саме спираючись на Декларацію, було прийнято Акт про державну незалежність 24 серпня 1991 року, який разом з державним суверенітетом був підтверджений волевиявленням народу на Всеукраїнському референдумі в грудні того ж року.
Сьогодні прийняття Верховною Радою Української РСР Декларації про державний суверенітет України вважається початком, своєрідною точкою відліку процесу відновлення державної незалежності України загалом та трансформації попередньої радянської правової системи зокрема.
Ця подія мала й безпосереднє відношення до конституційного процесу в Україні. Фактично, саме прийняттям Декларації про державний суверенітет України було розпочато сучасний конституційний процес.
Декларація відіграла надзвичайно важливу роль у становленні в Україні конституційного ладу саме на демократичних засадах, заклала цінності, що стали фундаментальними для Конституції 1996 року, а також для всього конституційного законодавства. Зокрема, державний суверенітет в Декларації визначено як «верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки у межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах».
Роль та значення Декларації ще не в повній мірі оцінена для будівництва в Україні незалежної правової держави, установлення конституціоналізму на демократичних засадах, розвитку та вдосконалення місцевого самоврядування. Нині ж важливо активніше використовувати її потенціал для формування в Україні демократичного конституційного ладу, державного та правового будівництва.
На початку 1990-х, у перші роки незалежності, йшлося про те, що у нашої держави прекрасні стартові можливості для економічного та соціального прогресу – високоосвічене суспільство, захоплене ідеєю побудови сильної модерної України, сучасна індустрія, прекрасна земля, розвинуті наука і культура. Однак сьогодні, коли минуло більше двох десятиліть незалежності, все частіше говорять про інше – гуманітарну кризу та стратегічне економічне відставання у розвитку. Протягом останніх років через об’єктивні та суб’єктивні причини процес державотворення відбувався непросто, а головна особливість політичного режиму України полягала в надто повільному визріванні та становленні громадянського суспі-льства, різкому протистоянні між гілками влади.
Глава держави у своєму Посланні окреслив стратегію – завдання, які потрібно виконати для покращення життя людей. Зокрема, Віктор Янукович зазначив: «Сьогодні наше головне завдання полягає в тому, щоб повернути людям їх віру у сильну, розвинуту і сучасну Україну, де кожен відчуває себе активним учасником національного розвитку. Тому необхідно: забезпечити високий рівень і якість життя українського суспільства, як «суспільства середнього класу»; реалізувати мрію українців про сильну, справедливу і консолідовану демократичну республіку; увійти в число провідної «двадцятки» світу як су-часна держава з конкурентною економікою XXI століття; реалізувати європейський вибір – такою я бачу інтегральну національну мету, що здатна об’єднати усіх моїх співвітчизників. Я розумію всю глибину відповідальності, яка покладена на Главу держави за стан справ у своїй країні і за майбутні зміни.
Незабаром, у серпні, український народ святкуватиме 22-у річницю незалежності. Акт проголошення незалежності України сконцентрував у собі роки та століття сподівань, невтомного національного й державотворчого поступу нашого народу. І на цьому довгому та бурхливому історичному шляху Декларація про державний суверенітет стала поворотним пунктом в сучасній історії України, наблизивши до здійснення споконвічну мрію українського народу про свободу та незалежність.
Підготував Віктор ГРИЦЮК.
